Припну коня на зораних вітрах

Припну коня на зораних вітрах,

Припну до скиби гривою в’юнкою,

Як ми були прив’язані з тобою

Сльозою пересохлою в очах.

Припну коня, а може, то й не кінь,

А може, то забуті наші роки,

Загублені між вічної мороки,

Котру нам розігнати стало лінь.

Припну життя, а чом би й не припнути,

Коли душа шукала небокраю,

Та не знайшла, присіла тихо скраю,

Як ми, самі собою позабуті.