Моє «покращання» іде…
На відстань чую, мов би бачу:
на погляд, хворе та бліде,
навмисно кличе на невдачу.
За що у Раді рвуть чуби,
надходить лихо божевілля.
Не можу звикнуть до ганьби -
моє покращання як зілля.
Брехні наївся вже сповна,*
спасибі владі за «турботу»…
Шукаю долю, де вона,
надії вишкреблись до поту.
Не накопичую скарби,
давно в себе несу зневіру,
не прошу Бога щодоби –
проста людина має міру.
Умови «ліпшого» життя,
що рік на себе відчуваю.
Як непотреба, що сміття –
жебрак від нині… Все що маю.
Їмо від «зРади» маячню,
відверто кажучи,не лізе!
Несе «покращення» брехню,
вже час збирати їй валізи.
Юрій Слащов ©10.10.2017
| 
у Вас 
1
