Не читатимуть, я знаю, Та надію маю, Все, що серцем посилаю, З ними розмовляю... Вірю, знайде ця розмова До їх душ стежину, І розтопить рідна мова Снігову вершину...
"Цвіт пахне миттю"- однозначно, Але ж той запах - це життя, Хоч і злітає необачно, Та все ж несе серцебиття... У ньому тисячі мелодій, А серед них є і сумні, Що підкрадаються, мов злодій, Щоб знищити щасливі дні. Щоби розвіяти по вітру Надії й мрії в майбуття, Щоб перекреслити палітру Твого щасливого життя. Та Небеса дарують силу І спів пташиний у кущах... Я, прикрашаючи могилу, Зливаю душу у віршах.
Вірш душевного болю і страждання, вірності і пам'яті...болісний вірш. Одне зауваження, небо - жалобі не є римою, може, так: Вернись! Люблю! Не залишай! Не треба!!!, але то всього лиш моя об'єктивна думка, а Ваше право, як написати.
Дуже гарно, щемно і ностальгічно! В пам'яті читача малюються свої села, вулиці і провулки з їхніми старожилами, і душа переповнюється добром до рідної землі. Всього найкращого! З повагою.
Уклінно дякую, як сину, Що у важку мою годину Підставив ти своє плече! Хай біль тебе не обпече Ніколи і твою родину, І хай любов твоя до згину Гарцює в серці без зупину Сповита в радості добром! З поклоном б'ю тобі чолом!
Дуже гарна тема Вашого вірша, хоч техніка бажає бути кращою, але кого сьогодні хвилюють рими, наголоси, розмір - кожен, як уміє так і піє, як у віршах, так і в піснях.
Така доля сьогодні не в однієї української матері, а буває ще й гірша, коли син після АТО контужений, лежить нерухомо чи спивається на очах безпорадної матері. Дорогу до Бога я шукаю, тільки не в церкві, яка ще й московського патріархату у нашому селі, а з книжок, з виступів дослідників Біблії, з трактатів учених і взагалі цікавих людей. Маєте рацію, на якусь діяльність, навіть незначну потрібні сили, а які сили у онкохворої жінки, тут день до вечора і за те Слава Богу. Онуки і правнуки у мене всі хто живе у нашому провулку, бо вважаю, що чужих дітей нема. Стараюся допомогти кожному, по можливості, хто звертається до мене за допомогою. Рідні онуки залишилися в Криму (там жив старший син. У меншого не було дітей) і так, як і всі нещасні, потрапили під вплив путінської брехні. Можливо колись вони все ж зрозуміють свою помилку, та зараз не спілкуються. Але попри все я дякую Богу за кожний прожитий день і Вам дякую за коментар!
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('