Дуже гарна тема Вашого вірша, хоч техніка бажає бути кращою, але кого сьогодні хвилюють рими, наголоси, розмір - кожен, як уміє так і піє, як у віршах, так і в піснях.
Така доля сьогодні не в однієї української матері, а буває ще й гірша, коли син після АТО контужений, лежить нерухомо чи спивається на очах безпорадної матері. Дорогу до Бога я шукаю, тільки не в церкві, яка ще й московського патріархату у нашому селі, а з книжок, з виступів дослідників Біблії, з трактатів учених і взагалі цікавих людей. Маєте рацію, на якусь діяльність, навіть незначну потрібні сили, а які сили у онкохворої жінки, тут день до вечора і за те Слава Богу. Онуки і правнуки у мене всі хто живе у нашому провулку, бо вважаю, що чужих дітей нема. Стараюся допомогти кожному, по можливості, хто звертається до мене за допомогою. Рідні онуки залишилися в Криму (там жив старший син. У меншого не було дітей) і так, як і всі нещасні, потрапили під вплив путінської брехні. Можливо колись вони все ж зрозуміють свою помилку, та зараз не спілкуються. Але попри все я дякую Богу за кожний прожитий день і Вам дякую за коментар!
Я розумію алегорію час - вино, але "здаєш посуду" що для красного слівця? Коли бачиш дно в вині, то ще коди не йшло, а от коли дно гробу, то вже нікому здавати посуди.
Напевне я переступаю свої права, бо це Ваш вірш і Ваша думка, але для мене тема гарно розкривається з п'ятого рядка ( Руки доні...), який, на мою думку, є початком, а перші чотири не мають сенсу, бо вони ж, тільки в іншому часі, прекрасно вписуються в закінчення. Я не критикую, а висловлюю свою думку. З повагою.
Багато лиха накоїв той змій...не одна людина потерпає від нього ще й сьогодні, а те відлуння буде відчуватися ще не одну сотню літ. Одруківки; ві-і, ногі-ноги. "І я стомилась стоячи тебе чекати" - а чи не краще написати - і я уже стомилася тебе чекати.
Віє теплом від Ваших слів, хоч трапляються граматичні і стилістичні помилки, але теми і ідеї заслуговують поваги. Одна просьба, щоб викладати на обговорення по одному твору. Наснаги!
Сумний вірш, що чіпляє за душу і навіває сум. "Загублена світла надія… Тут спокій собі хтось знайшов." Хтось знайшов уже спокій, а хтось не може знайти того спокою до останніх своїх днів. Гарно!