"Може часом вночі, я покличу тебе у просонні, Тільки ти й не збагнеш, що твій сон потривожила я". Дуже-дуже сподобався вірш!!!! До речі, не тільки осіннє, а й життєве... Хоча все, що не робиться, - на краще
Пане Романе, я сама родом із малесенького села і знаю не з чуток, як виглядають поля, зарослі бур'янами непролазними... А знаєте, що прикро? Те, що люди, які роками-десятиліттями "під совєтом" мріяли про свій клаптик поля, відходять або просто не здужають уже працювати, а молодим людям нав'язують іншу модель поведінки, крадуть, так би мовити, історичну і родову пам'ять.