МОЛЮ!

***

Куди не глянь лиш – чорноземи,

Але на них гіркий полин.

Хто знищив все добірне зе’рно?

Ні, не чужинець – рідний син.

Гуляла слава нашим полем,

Родили пишнії жита,

Народ впивався духом волі…

Чому ж тепер земля не та?

Чиє ж бо плем’я ми бездухе

Німих, безпристрасних рабів?

Чи вітер в нас вогонь роздмуха?

Чи той вогонь навік зотлів?

Змололи дух облуди жорна,

Поганський вірус вліз у кров,

Душа, спаплюжена і хвора,

Волочить хрест тісних оков.

Ми – не раби Старого Нілу,

У нас вітри дмуть степові.

Згадаймо пращурів стожильних,

Що йшли на смерть за волю в бій.

Хай життєдайні хлинуть зливи

На рідну зранену ріллю.

Збуди нас, Боже милости’вий,

Тебе за нарід весь молю!