Якби ж то вгадати, пані Ірино?Хочеться якнайкраще, та життєві труднощі не завжди дозволяють створити в сім'ї теплу затишну атмосферу, сповнену розуміння і гармонії...Цікаві роздуми про актуальне, адже ця тема завжди буде на часі.
А скільки таких одурених і залишених на призволяще бабусь, які доживають своє життя на мізерну пенсію... Сумно все це...А змін на краще не бачиться.Болюча тема.
У вірші відчувається тонка іронійна нотка!Цікавий вихід знайшов Ваш ЛГ у даній ситуації... Сподобалось, хоча і жінки, яка розривається від крику, шкода...
Сильно! У всі часи авторитет жінки був занижений і заштампований первородним гріхом...А те, що жінка приводить на світ нове життя - хіба це не найбільша місія людини на землі?Що б там не казали, а жінка - це Мати і Берегиня роду людського і її роль не менш важлива за чоловічу.Мудрий вірш, що наштовхує на глибокі роздуми.
Ваша правда, пані Ірино:далеко не всі вміють жити і почуваються безпомічними та обділеними...Та, як зауважила пані Катерина, все в наших руках і ми самі ковалі свого астя.