Не вміємо ми гарно жити... Життя пронизано в усіх, як той мороз ,осінні квіти, всі заморозив і під сніг, лягли вони тепер тужити, як люди , про своє життя і про зарплати говорити, вдивляючись у майбуття: Стоять і простягають руки, чекають щастячка, хоть шмат; скоштуєте вагон отрути, задарма і без різних втрат, вручаєм долю свою іншим, надія, що зійде зоря, всі кроки, дії найхиткіші, ну як безпомічне маля. Час сиплеться зерном у діжку, незмінені у нас думки, минуле ставить нам підніжку, нові, не бачимо стежки.
| 
у Вас 
0
