Мені згадалося, як моя сестpичка(ще малою зовсім була) питалася за кожну собачку на вулиці: "А де її мама?" і поки не знайшли для собачки іншу собачку -маму- це була ціла трагедія... Знаєш, Валю, ти так багато про що сказала в цьому творі. Часом здається, що найстрашніша істота на землі- це людина, адже стільки всього за нею. А собака у гармонії з природою. За нею навіть лихослів"я немає. То значить, що? може людство у якийсь момент свого розвитку пішло не тою стезею? А може: чим вищий розвиток- тим більша спокуса і т. д. Дай Боже нам крихту тієї гідністи......
Так і було замислено...я так і хотіла подати саме цю чaстину, бо тут напрyга емоційна ЛГ- надзвичайно висока. Радію, якщо мені щось вдалося.Дякую п. Катю.
п. Галю, я певна, що так може писати будь-хто на сайті! Тут усі талановиті і самобутні. Дякую, що читаєте цей цикл і відгукуєтеся- для мене це дуже важливо!!!
Укране, привітик! Дуже рада, шо ти знову на сайті!!! Зараз поясню все про цей вірш. Справа у тому, що це цикл"Дівхца з україни" присвячений Роксолані -Хуррем, що жила у 16 столітті і була викрадена татарами, а потім перепродана в гарем до султана Сулаймана.Стала його дружиною і навіть більше... Це так...дуже коротко, але можна дізнатися і більше. Потім ще заскочу на сайт, бо зараз вибігаю з дому!
Валю, скільки ж побачила у твому лісі...! Скільки справжнісінької чистої поезії. На мить здалося, що я малесенька і у траві крізь просвіт оте все набачилося. Краса- цей твій престольний ліс! А павуче теж засріблило...клас!