Люди, прошу Вас не сварісться!!! У світі стільки бід і чорнот- ну давайте бути терплячими одне до одного! Всі однаково станемо перед Богом: і професор і двірник, і хто вмiв римувати -і хто ні. Любімося! Всіх люблю Вас!
Він же дурить..." - а мо" і справді правда, що дурить :))) Як, гарно і настроєво, Василю, Ви опоетизували дощ. Тут і музика, і настрій і вогко так, навіть...
От відчувається з вірша, п. Катю, що наболіло і дуже!!! Але,коли є такі душі в Україні , як Ви- то заснути не можливо! Дякую за небайдужість, позиційність і духовий стержень!
Наталочко, я дуже вдяча, що читаєш і відгукуєшся. Важко часом зрозуміти і оцінити правдиво своє творіння- збоку завжди видніше. Коли б мала якісь зауваги, то завжди радо сприйму.
а що, є якийсь серіал?- навіть і не знала. бачила наш фільм вже давно створений, але то жахливо, як на мене, щось таке слащаво-неправдиве. Порівняти з турками свій твір, на жаль, не можу:) Дякую, Оксанко, що пишеш свої враження.
Сумний смак- Валю, так особливо сказано- починаєш уявляти які за настроєм бувають різні смаки.Напевно діти це дуже добре відчувають- бо перш ніж познайомитися з будь-чим. чи з будь ким - пробують усе на смак. Гано!
Це я просто провела паралелі, Вікторе. Адже діти підлітки зрідка розуміють розумом своїх батьkів, а срецем частіше , бо люблять. А батьків, як і Батьківщину- не вибирають.:)
Чи приємно почуватися тезкою? ну я думаю, що Роксолани, алани - це наші, українські давні племена. В часи Анастасії Лісовської всіх дівчат з України називали Роксоланками - вона була не винятком. Сулейман кликав її Хуррем ( розвеселена) , бо сміх і усмішка - це була її велика зброя для виживання у нелюдсько-складних умовах. А так же хрещена Анастасія-Олександра. Погляд істориків на цю історичну особу є дуже неоднозначним і розбіжним- попри те: варто досліджувати , розуміти і співпереживати. Дякую за увагу та відгук.