Іро, те, що в Миколаєві розмовляють по-російському, не має жодного відношення - не лякайте людей, я говорю українською,якось не відчула на собі дискримінації, до вірша зазначене немає відношення, бо в поезії маємо використовувати українську класичну, а ось деякі форми ми використовуємо по-різному, тут я згодна; але просуне варто змінити - просунути можна руку,а думки вірша цікаві
кількість складів -це ще далеко не розмір вірша,розмір залежить від кількості ненаголошених біля одного наголошеного - по 2 - трискладові, по одному ненаголошеному - двоскладові, доречі, там рахунок не завжди правильний, перевіряла
ненаписані рядки задрімали та весняна круговерть упіймала загукала їм агов вже бузково простягніть очі вверх там казково розтягнулися росинкою впали на землі мов уста розцвітали обнімалися тихо шалено проростали красою таємно а як сонце торкнулося серця ожили чарівливим озерцем відгукнулось нашвидкоруч, дякую)))))))))
дякую, а за одним і тим же словом у різному настрої різні люди за різних життєвих обставин бачать різне... чи не так... для мене тут мурую було, як вибудовую, пишу :)а оскільки люблю метафоричність в поезії - то от, мурую - ховаю, пишучи, у метафори
Щось так, Ви праві, Іро, може, це мовчання у нас перетікає у вірші, бо куди діти думки, і пишучих людей так багато... Мовчання тут вкорінено давно, Його навчались прадіди у голод...
О, Роксолано, чомусь саме у дощі я себе відчуваю якоюсь відокремленою від світу, в тихий - радісно, в шквал - ізольовано; проте, люблю дощі, вони навіюють думки цікаві...
а півдня стежки придрімали, так пізно в зелень-свято вбрались, он де-не-де тюльпан на втіху, бузок заплаканий, на лихо - немає цвіту, ще нема, то де тоді гуля весна?