Замітає хуртовина, все засипало снігами, Заблукала, загубилась поміж знаними стежками. Простеляються крізь простір і завжди міняють шлях, І стираються у попіл, ті стежини - це мій крах…
Заблукала… Замовкаю… Між світами я ніхто… Я занурююсь в глибини, наче той Жак Ів Кусто… Але він у тих глибинах зміг достати висоти, Ну а я, між дна і рибок, лише спалюю мости…
Я палю, щоб світло мати, не згубитися в пітьмі. Від тепла собі згадаю, те як були ми дітьми… Добре-добре, я дитина, ти опора, ти мій дуб, Ти є найніжніша згуба, ти є згуба серед згуб…
Ти мій сокіл сизокрилий, моя ніжність, ангел мій, Моя совість, моя сила, біль душевний також мій… Я про тебе пам’ятаю, ти – забудеш в попихах, Я про тебе пам’ятаю, і у цьому весь мій крах…
Ось останній міст згасає, прохолода, темнота… Не в глибинах – поміж снігу попелище догора… Де мій сокіл сизокрилий, мій ласкавий оберіг… Я для тебе та дитина, що згубилась між доріг….
Я просто занадто емоційна... Кожна людина, кожне слово, кожна мить дуже глибоко залягає у моїй душі, і іноді виливається віршами, іноді веселими, іноді такими....
дуже гарно, а читала, уявляла,що кручусь чи танцюю, як Ви -писали не відриваючи руки...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
