На написання цього вірша надихнув мене вірш «Рідне…» п.Наталії Дутки – Хаммоуди. * Повіває вітер буйний З-за чужих, високих гір… Де ти, Краю мій роздольний?! Серце ниє з котрих пір…
Я ніколи не забуду Світу чистої роси, Не повірю навіть чуду, Що замовкли голоси.
Про цілунки світанкові Сонця, неба і Дніпра, Про розмай садів чудових, Що від щастя завмира.
Сльози ллються, як згадаю, Що живу на чужині… Серцем лину я до Краю, Де так солодко мені.
Де ходили босі ноги По густій зелен – траві… Прошу в Бога допомоги, Хоч побачити у сні.
О, моя велика туго, Бідне серденько не край, Позбирай усі наруги І закинь за небокрай…
Милий, сердечний, життєвий вірш! Аж бринить у ньому любов до рідного краю... Пані Катерино, але пропоную в другому рядку "високих" і "чужих" поміняти місцями, щоб усі наголоси були правильні, з тією ж метою в четвертому замінити "яких" на "котрих" (тоді Ви й ритм збережете, і з наголосами буде все ок).
ПАНІ КАТЕРИНО,НИЗЬКИЙ УКЛІН ВАМ ЗА ТАКИЙ ГАРНИЙ ВІРШ,ЩО МАЙЖЕ ПРОДОВЖУЄ МОЮ ЗАДУМКУ. РІДНЕ ЗАВЖДИ ПОВИННО БУТИ В СЕРЦІ.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
