ГИ́ЧКА, и, жін. 1. Стебло та листя перев. коренеплодів та бульбоплодів; бадилля, ботвина. Кублилася дрібною гичкою жовтогаряча морква (Панас Мирний, IV, 1955, 205); Дівчата підбирали викопані буряки і, обрізавши на них гичку, складали * купи (Олесь Донченко VI, 1957, 324); Плануємо засилосувати понад 3000 центнерів гички цукрових буряків (Колгоспник України 9, 1956, 26) 2. перен., розм. Верхня частина зав'язаного мішка, вузла. Хвать [баба] вузла на гичку! І, немов той акробат, Дряпалась на пічки (Степан Олійник, Вибр., 1959, 231). 3. діал. Грива [Куць:] Я їм коня притяг за гичку в стайню (Леся Українка, III, 1952, 251) 4. діал. Росток, паросток на коренеплодах. Перебирала [Катерина] кожну картоплину; з гичками відкладала на насіння, а почорнілі — на харч (Степан Чорнобривець, Визвол. земля, 1959, 48).