Йде мокрий сніг. І тане. І калюжі
Ростуть попід кущами мов живі.
Зими початок видався не дуже - Ховай долоні в теплім рукаві...
Я брьохаю, обходжу калабані[1],
Шукаю шлях у світлі ліхтарів.
Під ковдру б зараз в хаті на дивані…
Та далеченько ще іти домів.
Тролейбуси завмерли… Трохи лиха
Зима зненацька нам подарувала.
А мокрий сніг лягає й тане тихо –
На темну землю біле покривало.
Закапотіло. І гілля, і стріхи
І чорно-білі й мокрі, і сумні.
Від ляпавиці не буває втіхи.
Принаймні, так подумалось мені.
Тепло і сонце вже далеко, в літі.
Вже й промайнула осінь золота.
І ось зібрали все найгірше в світі
Грудневі мокротеча і сльота.
Хандра і туга, сум і нудьгування
Йдуть поряд з нами до Нового Року.
Й горілки випити з'являється бажання,
Яке міцнішає і дужчає щокроку.
[1]КАЛАБА́НЯ, і, жін., діал. Ковбаня. Виходив [Гриць] перед хату.., ставав собі коло калабані, що з неї кури воду п'ють (Лесь Мартович, Тв., 1954, 58); Річка закручувалася і творила глибоку, корчами оброслу калабаню (Іван Франко, VII, 1951, 143); Всілякі чутки і всякі люди баламутять теперечки громаду, мов рибу в калабані (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 377). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 74.
КОВБА́НЯ, і, жін. 1 Глибока вибоїна, звичайно на дорозі, переважно з водою, болотом. Дівчина стала над ковбанею й дивилась, як поволі осідав намул і вода очищалась (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 285); Машина заїхала в широку ковбаню, важко, натужно завила мотором і забуксувала (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 206); * Образно. Всією істотою відчувала вона, що на батьківщину їй заказано шляхи, отже, треба або вмерти, або якось видертися з цієї огидної ковбані, де нема і не буває волі жінкам (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 238). 2. Глибоке місце, яма в річці, озері тощо. — Та в цьому ставку трудно і втопитись, хіба запливемо аж.. під той ліс, — сказала Ватя, — там-таки чимала ковбаня (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 77); Восени залягає риба в ковбанях(Максим Рильський, II, 1960, 159); Тут можна було пірнути з висоти заставок у глибоку ковбаню сторч головою(Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 23). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4,1973. — Стор. 202.
Вірш образний і дуже тонко передає відчуття невмолимої набридливої сльоти. Але страждає розмірність, і це дещо псує враження. Також Ви відмітили для роз'яснення слово "калабаня", хоча воно й так зрозуміле й літературне. А от у фразі "долонь сховалась в теплім рукаві" слово "долонь" вийшло чимось на зразок переспіву українського "долоня" на російський лад - "ладонь". Хоча можна було б висловитися більш літературно "долоня в сховку в теплім рукаві". Також фраза "та далеченько ще іти домів". Я розумію, що малося на увазі "додому", напевно, це є чимось на зразок місцевого діалекту, та й риму треба ж було дотримати, але звучить не дуже, ніби симбіоз російського "домой" з українською говіркою.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
!!!!!!!
