[1]КАЛАБА́НЯ, і, жін., діал. Ковбаня. Виходив [Гриць] перед хату.., ставав собі коло калабані, що з неї кури воду п'ють (Лесь Мартович, Тв., 1954, 58); Річка закручувалася і творила глибоку, корчами оброслу калабаню (Іван Франко, VII, 1951, 143); Всілякі чутки і всякі люди баламутять теперечки громаду, мов рибу в калабані (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 377).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 74.
КОВБА́НЯ, і, жін. 1 Глибока вибоїна, звичайно на дорозі, переважно з водою, болотом. Дівчина стала над ковбанею й дивилась, як поволі осідав намул і вода очищалась (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 285); Машина заїхала в широку ковбаню, важко, натужно завила мотором і забуксувала (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 206);
* Образно. Всією істотою відчувала вона, що на батьківщину їй заказано шляхи, отже, треба або вмерти, або якось видертися з цієї огидної ковбані, де нема і не буває волі жінкам (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 238).
2. Глибоке місце, яма в річці, озері тощо. — Та в цьому ставку трудно і втопитись, хіба запливемо аж.. під той ліс, — сказала Ватя, — там-таки чимала ковбаня (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 77); Восени залягає риба в ковбанях(Максим Рильський, II, 1960, 159); Тут можна було пірнути з висоти заставок у глибоку ковбаню сторч головою(Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 23).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 202.
та
у Вас 
0
!!!!!!!