чи справді всі чекають так овацій? від кого? від отих, що там сидять? та то ж- актори-лицеміри, які театр зробили з віри: угору - оці, руці- перед себе, та їм вистав достатньо і без тебе, вони все марять мати королівства, а, той бридкий фінал, зготовано для тебе, бо їм здається, що вони - пани та вічні, і до інтриг-пліток вони ж-бо звичні, то ж і трагедіями їх не залякати- вони- то коло вищого відбору, яке не втратило ще договору із відьмами місцевого кагалу. вони- у кріслах, і чекають балу, щоб, як в Парижах та в Лондинах. пробачте, та поет- також людина! Іван Петришин, ААП, Асоц. Авторів
усі- актори: звісно то усім, і кожен свій все накладає грим, якщо ж зуміли ви побачить гру, то й ви - актор, бо лиш актор зуміє відчути надприродність інтонацій, він жадібно жде квітів і овацій, які, було б найкраще золотими, аби світилися на сірині одежі- таланту й підступу, їм невідомі межі. Іван Петришин, ААП, Асоц. Авторів
це не погано, що всі пишуть про те, що мають на душі: поезія- то не вірші, то- пережите, пролите слізьми і кров'ю, що провокується ненависно любов'ю. хоча... хоча одним треба троянд, іншим - меча. Іван Петришин, ААП, Асоц. Авторів
якщо ви із Західної України, то вам відомо що існує декілька діалектів. "русинсько-білохорватська" - то жарт. я думав, що ви його зрозумієте, бо Білих Хорватів уже не має. надіявся, що і сам твір буде сприйнято, як жарт- даремно надіявся. проте, українська мова надає перевагу слову "погрожували" , а не "грозилися". та то нічого. знаєте, що мене дивує в українських критиків всього і усіх? надмірна серйозність, потреба знайти "зле" і стати, бодай, на сходинку вище від автора. яка мета цього- не знаю. підкажіть, коли на те ваша ласка. чомусь складається враження, що критики або дістають задоволення від нелюбові до авторів, або просто патологічно хворі на нелюбов. знаєте, у чому сила євреїв? у тому, що вони своїх завжди хвалять, і це допомагає вирощувати таланти і поважати самих себе як націю. українців усі цькують, бо вони навіть своїх не поважають. за дрібничку. помолюсь за ваше розуміння мого твору, який справді написаний західно-українським діалектом. з повагою Такий-Сякий.
так. стилістика. ви, мабуть, помітили, що в українських західних діалектах, "я" вживається частіше, ніж у вишколеній літературній мові. це- філософія світосприйняття: " я бачу світ", "я відчуваю"... це- зовсім не егоїзм. це- стиль просторіччя. дякую за коментар. commentarii bellum poeticum.
завше приємно, коли твою думку поділяють інші. згадуємо істини шкільних підручників... думаєте, що Всесвіт- точка, якщо з боку дивитися? це- не можливо: ми маленькі частки Всесвіту, який нас породив, але не дав розуміння для чого. і наші тваринницькі методи пізнання будуть завше примітивними: звукам надаватимуть значення, звукові значення ставатимуть реченнями, речення- змістом, теоріями, які завше будуть лише здогадками, які будуть і підтверджені, і ні. ритми диктуватимуть інтонації, рими будуть обмежуючими гармоніями. ми прагнутимемо довершення, яке для Всесвіту байдуже: Всесвіт диктує, не поети. різні соціорухи для Всесвіту- бездумні і беззмістовні. картаємо час перебування, замість того, щоб жити у щасті...
прискіпуватися- це просто. відповідаю вам: я- не вундеркінд, мені- не три роки. наголоси у віршах можна й ламати, заради певного ритму чи рими. не бачу у вірші жодного слова, над яким би треба було якийсь наголос ставити. сучасна поезія допускає асонанси, чи відхід від ритмічного рисунку, чи алюзорні/несправжні рими. думаю, вам це відомо. мабуть, замість Свята, ви вирішили собі когось покритикувати. що, пасха не вдалася? у мові на'голоси- то не наголо'си, тож не пишіть про них, коли ніхто не просить, хоча писати можете: то - ваша справа, і ставте наголоси зліва й справа. за решта- спасибі! молитимусь за ваші проблеми.
любов: комплекс еміційного, психологічного та фізичного станів, коли інша особа возводиться у ранг неперевершеного ідеалу, яким хочеться заволодіти, з яким хочеться бути поряд якомога довше, і мати назавжди, що, насправді, означає на деякий час, щоб задовільнити інстинктивні, душевні та фізіологічні потреби, які різко не розмежовуються і не окреслюються, аж до задоволення потреби кохання.
у кожного - свої думи, й - своя голова, хтось трима в руці перо, думає, що- булава. якщо то пісня, що пишу, то я - тоді пісняр, якщо знайдете десь її, то це є мій товар!