Спасибі, Андрію ) Це мене "муфталінгва" Віллі Мельникова зачепила, вирішив і собі спробувати. З’єднуючи два слова в одне, отримуєш нове, із подвійним (а часом і потрійним - прихованим - змістом). Хороша зарядка для розуму )
Дякую ) Якщо підкажете, що за недоречності - буду лише вдячний - зараз трохи око "замилене", окрім кількох незручних співпадінь приголосних не бачу чогось такого )
На якомусь рівні сприйняття - так. На першочерговий план тут виходить страх відкритися перед людською спільнотою, тут і присутній сумнів - чи варто відкривати найпотаємніше, чи зрозуміють і т.д. А без рішучості, упертості цього не подолати; процес творчості не відбудеться. І лише коли сам будеш готовий разом із найзапеклішим критиком зазирнути в себе, подивитися на внутрішні хиби та болячки, лише тоді зможеш це виправити, а отже і зробити свою творчість досконалішою. Ой, щось мене на багатомовність сьогодні потягнуло )
Дякую за цікаве питання, Вікторе. Але я не можу розділити ці дві сторони медалі. Одне відтінює інше і надає йому глибини. Per asperа ad astra, це про творчість точно. А якщо говорити суто про цей вірш, то з ним справи такі ж як і з іншими. Спочатку виникає якась ідея, ти тішишся і носишся з нею як дурень із писаною торбою. Аж поки не почнеш формулювати її на папері. Перший стовпчик пишеться легко, з піднесенням, на хвилі ейфорії. А далі починає ”стопорити”. Все здається не тим, непідходящим, банальним. Мало не до депресії доходить і биття головою об тверді предмети. Це биття породжує іскри, і на деякий час стає видно, де кубляться ідеї. Так поступово, крок за кроком, навпомацки і наближаюся до фінішу. А от на фініші чекає заслужене блаженство. Одним словом, цей процес у першому наближенні нагадує параболу ))) А в кого ще є які варіанти?
Ви точно підмітили - спочатку душа літає в неземному екстазі, бачачи непомітні іншим речі. А коли приходить пора перенести образи на папір - стикається із недосконалістю людської мови. Словами не виразити і десятої частини цих відчуттів. От тоді й починається робота в поті чола, з розчаруваннями та муками. Але в кінці кінців муза замість мук дарує блаженство )
Це радше внутрішній диктатор, який наказує писати так, а не інакше. Може з боку воно й виглядає інакше, але справжня поезія народжується в муках. Згадаймо Поля Валері: ”Те, що пишеться важко - читається легко, що пишеться легко - читається важко”.
Дякую, Олександре, за критичний погляд. Попрацювати, звісно, треба буде ще багато над чим. Над кармою подумаю. Стосовно ж емпіреїв і "гнути коліна", то це тільки за християнською традицією смиренним гарантоване небо. Якщо ж брати за класичним визначенням емпіреїв як найвищих небес, де живуть тільки боги, а смертним туди зась, то навколішки туди не добратися. Тільки той, хто вірний собі до кінця і не зречеться своїх переконань навіть перед лицем смерті, вартий найвищої нагороди.
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('