Гм, тяжко пояснити. Метафори пояснювати - взагалі справа невдячна. Кожен бачить у них своє. Або не бачить =) Спробую так: сльози дощу - це не волога вологи (чи сльоза сльози), сльоза тут - це швидше форма, а не склад, як і крапля, яку Ви вірно зазначили як аналог. Проте сльоза конкретніше вказує на емоційний стан довкілля. Як говорив товариш Вінні, "По-моєму, так" =)
Воно, у принципі, так. Наголос має бути булО, я його так і прочитую. Але ритміці власне до цього наголосу байдуже, так як тут маємо анапест, і головним є наголос на останній склад ”було, свІт/ле”.
Щиро дякую за коментар. У мене були сумніви - як писати в першому рядку - ”ймення” чи ”ім’я”. Хотілося щоби було співзвучно з назвою. Проте в українській мові ”ім’я” має наголос тільки на останньому складі, а ”ймення” у назві твору якось не звучить, надто глухо. Тому залишив як є. Сподіваюся, це не дуже погіршило сприйняття вірша =)
Гм, важко так одразу відповісти щодо першого рядка. Розумієте, тут треба сприймати метафорично - не те, щоби поет себе уявляє у жіночій подобі, а своє життя, свою долю бачить у вигляді дівчини - як символу краси, ніжності, наявного погляду на світ і т.п. Як казав Вінні Пух, по-моєму, так ;)
Дякую, Катю =) Всьому свій час Цвітіння вважається у східній філософії найвищим ступенем досконалості, синонімом просвітлення. Будемо просуватися в тому напрямку =)
Спасибі. Щиро сподіваюся, що вдалося, хоча враховуючи, що кожен бачить через призму власної свідомості, не можу знати, які образи виникнуть у кожного після прочитання. Навіть не стільки образи, а післясмак, думки, враження.
Щиро дякую Вам за увагу. Що ж, поясню щодо ”ув”. Цей сполучник на сьогодні є рідковживаним, на відміну від інших його форм - у/в. Так, для милозвучності (а точніше уникнення збігу кількох голосних/ приголосних) відбувається чергування ”у” та ”в”. Коли ж ритміка вимагає ”у”, остання перед словом на голосну набуває вигляду ”ув” (це як в англійській - артикль a/an). Сучасні автори рідко звертаються до такої словоформи, хоча в класиків її можна знайти. На мою думку, ми повинні послуговуватися усім арсеналом нашої мови =)
Дякую Вам, Катю. Звісно, заходьте. Тут усім знайдеться місце. Даруйте, що не відповідав довго - всюди не встигав =) А щодо "оскал"... У словнику він є, і це не русизм. До речі, словники не дають слова "вишкір", а тільки "вищир". Хоча у творах зустрічається іноді, може, як жаргонне. Що ж до відвідуваності... Люди читають тих, кого знають, або випадково знайдуть. Щоб тебе читали на сайтах, потрібно більше читати інших, спілкуватися. У мене на це фізично не вистачає часу. Я просто розміщую вірші, щоб кожен, кому сподобається, міг почитати. Ще раз Вам дякую за відвертість.
Дякую Вам, Катю. Ви мене розчулили. Я теж свого часу зневірився, поки не відкрив для себе Чжуан-цзи, а пізніше - Ошо. Якщо можу Вам порадити, то при нагоді знайдіть книгу Бенджаміна Хоффа "Дао Вінні-Пуха" або Ошо "Гірчичне зерно" (обидві є в інтернеті). Ці книги перевернули мої уявлення про світ.
Я розумію - і Шевченко, і Пушкін зловживали дієслівними римами. У той час це було прийнято. А зараз - моветон. Але наразі нічого поганого в "по Раї" не бачу. Воно дозволяє уникнути п"ятого використання "Раю" у строфі. Стосовно дозволеності попові і дякові - про це можна довго і нудно сперечатися - я проти абсолютних авторитетів. Проте даний випадок я волію розглядати як ледь помітну ремінісценцію =) А за Антоненка-Давидовича щиро Вам дякую - пошукаю, почитаю.
Щиро дякую, Софі. Подумаю над скороченими і подовженими формами. До речі, може, Ви підкажете, а коли, власне, їх доцільно вживати? Просто мені здається, що уникаючи цих форм, ми збіднюємо власну мову. Стосовно "по Раї" - то мені ця форма подобається. Це місцевий відмінок, а тут можливі два варіанти, хоча й мій менш розповсюджений. Згадати хоча би класика: "... у тім Раї, що ти покидаєш, латану свитину з каліки знімають..."