Дарує щастя неспокою Життя стрімкий невпинний біг. То в двері ломиться журбою, То радість кличе на поріг. То дня прозорого згасання, В жалобі вечора німій. То ранку трепетне світання, Вщерть переповнене надій... Дякую тобі, Наталко.
Дякую тобі, Павле. Справді, сьогодні ранок, як зараз і день, зовсім не осінні. Виходив у місто, гурти людей, наче свято сьогодні. Звернув також увагу на їхній, зовсім не осінній, одяг, на зелену травичку, позбавлену зовсім нещодавньої жовтизни... Ну, як цей світ не любити?!.
Дякую тобі, Ігоре. Так, вірш писався на одному подиху, дуже швидко, багато чого веселенького залишилося у пам'яті ще, але хіба одразу про все розкажеш, та й згадати все за якусь мить важко...
Чомусь одразу подумалося, що Оксана і до прозового тексту зуміє написати музику та зробити із нього гарну пісню, адже я, уже колись раніше читаючи цього вірша Олексія, навіть і в гадках не мав, що ті слова запіваються. Молодці!!! Сподобалася мені, друзі, ваша пісня, особливо зачепило оте, що в минуле повернень нема. Немає, на жаль...
Ось про це і буде мій наступний вірш... Тамаро, а що "З дитинства" не подобається? На ПМ багато почув про нього, а тут він якось пройшов чомусь повз вашу увагу. Може, дійсно - набрид уже всім?..
Пригадалися чомусь зовсім недавні рядки: Мої кінці - твої початки, Твої початки - без кінців... Тебе одну я на лопатки В житті покласти не зумів. Та не соромлюся поразки І співчуття не жду слівця: - Ти незабутня дивна казка З початком добрим без кінця!!!
Тамаро, я не за інших - за себе сказав, мовив відверто, просто, щиро. Інколи душею відчуваю, що десь взаємності немає зовсім, а може, навіть зовсім навпаки, але стараюся про те не думати, керуюся не мізками, а серцем... Ось так і живу весь час. Дякую тобі.
Дарує щастя неспокою Життя стрімкий невпинний біг. То в двері ломиться журбою, То кличе радість на поріг. То дня прозорого згасання В жалобі вечора німій. То ранку трепетне світання, Вщерть переповнене надій... Це життя, Ігоре. таке вже воно у нас є.
Я - благополучний, Ніби все прекрасно. Але крикну гучно - Чую голос власний. Поблизу нікого Навкруги не чути. Кинуся прожогом У основу суті. Занурюся носом У єства глибини, Бо не знаю й досі Самоті причину...