Н. К…
* * *
Споріднених душ незліченне тепло
Здолало обставини, відстані, цифри.
Серця обігріти незримо змогло
І зблизити їх у життєвому вихрі.
Плескалося хвилями щастя воно
Об берег безжурний години стрічання.
І душі бентежило двом не вино,
А вітру осіннього тихе зітхання.
Розчулене небо, мов очі в сльозах,
Закрило хмаринками щільно повіки.
О як не хотілось під іншої дах
Від тебе в ту мить поспішать чоловіку!
Проте, хіба можна ковточком вина
Надовго себе у житті обманути?
Ти скоро, я знаю, не будеш одна,
А мною не будеш ніколи забута…
| 
у Вас 
1
