Такою першокласницею не тільки батьки гордитися будуть, а й учителі пишатимуться своєю вихованкою, любитимуть однокласники - так багато позитиву в образі твоєї героїні, Тамаро, що і мені вона подобається.
Розумію, Катю, " ...Як це нестерпно постійно Бачити сни наяву!", бо сни не завжди бувають добрими. Сподобалася форма вірша, нелегко так римувати, його щирість і оптимізм у останніх словах. Що цікаво, тільки вчора сам пробував писати щось подібне: "Розплющив ранок сині вії...", але відклав роботу на майбутнє, чомусь не писалося.
Так спочатку й написав, чесне слово, але мені чомусь не сподобався такий варіант. Не можу навіть пояснити чому, проте, коли вже розміщував на сайті цього вірша, поміняв рядки місцями. Може, ще будуть у когось думки, то охоче прислухаюся до них... Дякую вам.
Краще, безсумнівно краще без смутку, Тамаро, але куди подіти його, коли він дереться у наші душі? Я вирішив, взагалі, про нього не згадувати, не давати йому і на мить притулок ні в закутках, ні з краєчку, просто забути про нього попри всі негаразди. Дякую тобі.
Співайте, раз так. Не буду обманювати вас, пані Алло, але коли написав перші рядочки, то про пісню й подумалося, але потім, як завжди, мені терпіння не вистачило. Дякую вам.
Ні, Наталко, мабуть, це просто вірш, не більше. Ми ще разом заспіваємо коли-небудь, але пісня буде веселішою, у ній слова будуть радіснішими, без ніяких пояснень... Дякую.
Ой-ой-ой, які думки, м'ягко кажучи, невеселі, рояться у юній голові шановної пані. Не розумію також, чому саме назва вірша "Унітаз", а не "Сповідь...".
Чому Софіє не коментує цього вірша, хотілося б почути її думку, адже у еротичній тематиці вона, як риба у воді. Тут почуття, дійсно, плещуть через край, але також присутній розсудок, у коханні людина не втратила голову, як зазвичай буває в подібних випадках.
Вірша я написав після того, як прочитав у коментарі твоє побажання: "Захотілося, щоб ви усміхнулися..." . Ось і довелося показувати себе іншим - уже веселим, виконуючи твоє прохання...
Я вдячний тобі, Людмило, за добрі слова. Якби ти ще змогла пригадати, як хтось, днем раніше, спонукав мене до написання цього вірша, тоді тобі взагалі було б усе зрозуміло у ньому...
Хотів послухати вранці, але через те, що дочка спала щоб не будити її, відклав побачення з дитинством до вечора. Цей вірш, із доробку Світлани, один із моїх улюблених, перечитаних кілька разів, а пісня, у виконанні Оксани, взагалі перевершила всі сподівання - дуже душевно і натхненно вона звучить. Дякую Світлані за чудові слова, дякую Оксані за прекрасну музику та виконання пісні!!! Молодці!!! :up: :hands: :hands:
Дякую тобі, Оксано. Мені без вас також було б дуже одиноко і сумно в житті, адже на сайті з багатьма із вас уже давно встиг поріднитися душевно, не уявляю зараз свого життя без спілкування із вами, чесно...