Біль за Україну, згадки про її минуле і роздуми про сьогодення, давно стали лейтмотивом усіх ваших творів, пане Василю. Вочевидь, болить ваша душа без обмежень у часі та просторі, говорите правду зовсім не маскуючи її гримом.
Може навмисно так робиш, але у рядках не вистачає складів, різні розміри їх, коли я особисто читаю, то збиваюся з ритму вірша. Подібні роздуми давно не залишають і мене, з часом їх стає більше, лише радості з кожним днем у тих роздумах менше...
З усім я згодний, Якове, ти гарно передав свої відчуття від побаченого, мало кому приємного, але сама назва твору звучить дещо образливо, погодься зі мною, для киян. Уже якщо не "Сумською мозаїкою", то назви її тоді "Ураїнської", буде легше сприйматися усіма нами.
Дякую тобі, Оксано. Товариш попросив написати вітання для його свахи, а я, через футбольні трансляції, три дні збирався, а потім за якусь годину "позолотив листя", йому сподобалося, думку іменинниці буду знати у понеділок, але що вона скаже - добре. Тож і розмістив це вітання на сайті, хотілося почути думку незацікавлених людей, мені приємно, що вам рядки подобаються.
Це те, чого найбільше боюся - рядки на замовлення... Хо четься сказати нове, здивувати хоч словом когось, але, мабуть, не дуже добре до цих пір у мене це вдається. Дякую тобі.
Це лише клаптик, шматочок, Алло, нашого буття, я навмисно багато крапок у кінці поставив, бо це не кінець, не закінчення вірша, а далі, справді, повинні солов'ї співати, але сумно... Мені дуже приємно, що написане мною вам подобається. Дякую вам за увагу.
Дякую вам, пане Василю, щиро дякую за гарний поетичний коментар. Під рядками вашого вірша: Моє життя не сіє ворожнечі, Молитвою співають мої дні.. - готовий залишити і свій підпис, правда. Ще раз - щиро дякую...
Дуже, Оксано, боляче, а ще прикро стає від того, що зарадити, допомогти тут проста людина безсила, а можновладці на такі дрібнички не звертають увагу. Дякую.
Справді, багато таких покинутих хатин по Україні. Старі помирають, молоді у глибинку не повертаються, через відсутність, мабуть, роботи, безперспективність життя у віддалених від міст селах... Дякую тобі, Олексію.
Колись про це мене і Світлана Луцкова запитувала. Незнаю чому, Софіє. Колись випадково потрапив на наш сайт і вже довгий час не зраджую йому. Проте, бачу, що потрібно не соромитися, а приєднуватися й до того гурту, тим паче, що там багато моїх знайомих розміщує свої твори, і рівень віршів там вищий, і критики більше... Розміщу згодом, через місяць - два...
Справді, тема важка. А, взагалі, чи є вони - легкі теми? Просто стараєшся писати і говорити про те, що тобі сьогодні болить. Дякую тобі, Софіє. Я колись читав уже твого вірша про подібне явище на ПМ, адже час від часу зазираю туди.
Дякую вам, Василю. Справді, звучить оптимістично і гарно: На руїнах надій шаленіє Буревій сподівань за вікном. Шкода, що багато чого, із написаного мною, проходить повз вашу увагу, але приємно, що на деякі мої "перли" ви звертаєте свою увагу. Тайком - наше українське слово, воно присутнє у всіх тлумачних словниках.
Такий гарний напій, як брага, мабуть, справді, буває тільки у наших краях, східні сусіди не дають йому дозріти, настоятися трохи. Зараз уже ні, але в юності я накоштувався його вдосталь... Тамаро, не потрібно конкретизувати, адже я порівнював не напої, а говорив лише про людський характер, а з чим його порівняти, то вже справа автора. Дякую тобі за розуміння і підтримкую
У мене, як і у Софії, туга також за наголосами - як ми їх поставимо, то так їх і сприйматимуть інші! Відверта, часом, навіть зухвала самохарактеристика повинна бути бездоганною, Якове, адже це не для себе написано - для усіх! З повагою до тебе, Did.