Важко сприймати такі римування, як: Погратись - Проблеми, Небо - Померши, Вдячно - Вічність... І це все після такої прекрасної рими на початку вірша: Сонце - Сон це... Вірш сподбався своєю безпосередністю, щирістю. Попрацювати б над ним іще трошки, і було б - .
Терпіння, Віталію, тобі трошки не вистачило, не майстерності, бо вона у тебе є, це правда. Друга частина вірша, на мою думку, програє першій, але все можна поправити. Гарно!
Перші чотири рядки сприймаю, вірю у їх щирість, а далі, Якове, вибачай - натягнуто, зібрано... Одним словом - неперебрано! Не сердись, може, будуть інші думки, я радо їх вислухаю.
Оце реакція, Наталко!!! Мабуть, непорозумілися, нічого - буває... Прикро тільки вразило оте: "Більше озвучувати не буду..." Дякую тобі за добрі слова, за небайдужість...
Чудова, якщо іще Оксана із племінником постараються, може, правки якісь зробимо... Софіє, а ти так гарно співаєш, не лукавлю - слухав, давай, тобі та про тебе, але виконувати будеш сама!.. Потрібно романс, я так думаю, веселий і журний, як наше життя... Дякую тобі.
Щойно повернувся з роботи, прочитав твій коментар і усміхнувся - я цей вірш сьогодні повторював на біс багато разів, не обманюю, козакам сподобався, а козачок поруч не було... Довелося також прочитати у приваті про невдале порівняння - мов напій ігристий, то не наше, мов наш напій медовуха і все. Не згодний уже тому, що тоді королевою Франції не повинна колись була бути моя землячка - Анна Ярославівна. Хто не вірить - нехай читає уважно історію... Я себе порівняв тільки з напоєм, не більше... Щиро тобі вдячний, Якове, за добрі та теплі слова.
Про все вже сказано красиво і багато, та скільки ще чудових поезій напишуть поети в майбутньому, просто переконаний у цьому. Одні пишуть мізками, а я звик це робити серцем... Дякую тобі, Оксано.
Писав і для дітей, і про дітей раніше, просто, мабуть, ті вірші пройшли повз твою увагу, нічого в них особливого не було. Не писав іще про синьйориту, це правда, може спробувати?.. Дякую тобі, Тамаро.
Ой, Катю, не сміши мене! Якраз дитяча тематика для мене найвжча, я вже неодноразово про це говорив. Це саме той випадок, коли доводиться писати на замовлення, чого дуже не люблю робити, але є такі люди, котрім ніколи не зможу відмовити. Дякую тобі. Щиро радий тому, що моя робота тобі сподобалася.
Струнами чутливими душі Солов'ї необережно грають, - Не дають заснути уночі, І у день безсоння наганяють. Не було такої ще весни, Щоб комусь із нас сокійно спалось. Виросли вже доньки і сини, А батьки іще не накохались... Отака моя щира відповідь на ваш коментар, Пилипе. Хай почуття закоханості час ніколи не вивітрить із наших душ! Дякую.
Ні, Алло, зовсім не так - моє дитинство пройшло поблизу Києва, а ось служив справді дуже далеко від домівки, на Далекому сході пркордонником. До цих пір пам'ятаю глухі закутки Хабаровського краю і Амурської області, розповідаю своїм рідним про життя людей у тих далеких від нас місцях... А писав дійсно на замовлення. Дякую.
Вишгород - Ольжин град, тут у травах на берегах Славути ховаються до цих пір сліди її ніг, приємно було читати про знайоме і близьке, та ще у формі невеличкої п'єси... Прислухайтеся до попередніх коментарів і задовільніть прохання читачів.
Якове, у будь - який час живуть гарні батьки, марна справа переконувати не мене навіть, а себе у протилежному. Я знаю навіщо і для кого писав цього дитячого вірша, давай бедемо оцінювати кінцевий результат.
Чому не бажано, Людмило? Ми зустрічалися уже, нічого поганого для здоров'я не було , дурниць не робили... Але ж як давно, уже пять років промайнуло! Хочеться зустрітися знов, не можу пояснити чому і навіщо, проте - хочеться... Дякую.
Шкода, правда... Наша зустріч просто перенесена на пізніше, не знаю тільки чому, адже все планувалося заздалегідь, залишилося трошки почекати на неї. Прикро, що було чотири вихідних, а як там буде з вільним часом надалі не відаю. Дякую тобі.