Я був запрошений. Трапляється й мене В сто років раз куди не будь запросять Та не додому, так , в кафе (Там де замовиш, і тобі приносять). Життя іде, хтось «вижив», хтось помер Хтось обійма посаду і ленд крузєр, А я ніхто, як кажуть се тепер - Школота, ніщєброд, невдаха, лузєр. Тому, логічно, більшості бридкий Зостались тільки спогади й минуле Розмов нема, лишилися думки І Інтернет, де кожен своє туле. І я тулив - анкети, сайти, нік Списалися, домовились зустрітись «Привіт з минулого», смішний я чоловік Згадаю «зустріч» - хтиться удавитись. Минуле – небезпечна річ Сміттям колишнього, недопалком-окурком Почутись шанс. Збирався, їхав ніч Приїхав на «вечерю із придурком».
Я не знаю, що саме мене у Вашому вірші зачепило. Напевно, в ньому є душа. Без пафосу, без награності. Лексика жива, простонародна. І сюжет правдивий. Наболілий... Розміщуйте ще щось. Може, маєте іншого, більш класичного плану вірші?
Здогадуюся про кого йде мова... Він тут вірші не розміщує. Яким би вдалим вірш не був, але інша сторона теж має свою точку зору про зустріч і вечерю... З повагою Тамара, зовсім нейтральна щодо сказаного.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
0
