Грабинська.
(П” ЄСА-КАЗКА)
"ВОЗНИКІВНА"
( біля річки
дівчата водять хоровод)
ДІВЧАТКА: Ой
ходила Купава, Купава
В полі,
в лузі, де трави-мурави
високі жита золотила
Та чарівні
ключі загубила.
А хто знайде
ключі в отих
травах,
Тому буде
багатство і слава,
Тому буде
і щастя, і воля…
(зупинили
хоровод і вигукнули: )
-
Пошукаймо ж ключі
в чистім полі!
( коло
і побігли наввипередки. Оля спіткнулась і
впала)
ОЛЯ: Ну
чому я така
невдаха?
Мала б
крильця, неначе у
птаха,
Піднялась би
я в небо
високо,
Щоби бачити
звідти далеко.
Я б
побачила ті ключі
в полі
І нам
з татком всміхнулась
би доля.
Не ганяв
би човна він
по водах
День і
ніч у лиху
непогоду.
І не
звали б мене
Возниківна…
Може, стала
б я, як
королівна,
А ще
краще, неначе князівна,
Що пливла
в пишнім човні
у Київ…
Мала б
в косах я
стрічки шовкові
І була
б я пестунка
у долі…
КУПАВА: Ой,
дівонько, ти високо злетіла!
А ось
мене послухати хотіла
б?
ОЛЯ: Ой
лишенько!.. Ти ніби
не тутешня.
Човна тобі
потрібно, а чи що?
Купава
захоплено дивиться на
Олю.)
КУПАВА:
й гарна ж, як
весняна гілка вишні!
ОЛЯ
: Так
дивишся на мене
ти пощо?
Питаю, чи
потрібно перевозу?
КУПАВА: А
маєш силу втримати
весло?
ОЛЯ: Ще
не впустила я
його ні разу
І правлю
гарно. Знає все
село.
Не маєш віри?
КУПАВА:
це одразу. ............................................ ОЛЯ: мерщій
ходімо.
КУПАВА: Зачекай.
ОЛЯ: Як
знаєш.
КУПАВА: Постривай. Сьогодні ж свято.
Чи хочеш
знати, що тебе
чека?
ОЛЯ: А хто
того хіба не
хоче знати?
Та тільки
зась… А ти ж
бо хто така?
Чи ти
царівна? Може королівна?
Якесь-то дивне
на тобі вбрання!
КУПАВА: В
лісах, в степах
я нібито царівна,
Мене вітає
ранішня зоря.
Купавою мене
назвали люди.
Ярило сам
теплом своїм зігрів
І радісно
мене вітають всюди.
Чи чуєш
ти, який лунає
спів?
В найдовший
день, коли царить
Ярило,
Я наливаю
колос у житах.
Все, що
росте в собі
вбирає силу,
Буяє все
і квітне на ланах.
ОЛЯ: Ой
матінко, невже це ти -
Купава?
Та
й дивно,
ти таке мале
дівча!
А кажуть,
ніби ти, як
справжня пава,
І що
згубила десь свого
ключа.
КУПАВА: Ні,
я ключі чарівні
не згубила.
Візьми їх.
Та бери, не
бійся. Ось.
Нехай зросте
в тобі держави
сила
І хай
тобою освятиться Русь.
ОЛЯ: Ой
лишенько, яке чудне говориш!
Яка ж
держави сила у
мені?
КУПАВА: Княгинею
великою ти будеш,
По сьомій-но
це станеться весні.
Настане день,
і там ось,
біля броду
Ти серце
князя забереш в
полон.
За розум
твій, за мудрість
і за вроду
До ніг
твоїх складе він
жезл і трон.
ОЛЯ: Не
треба так зі
мною жартувати!
Яка ж
бо ти Купава?
Не дури!
Ну то
і що, що
в тебе пишні
шати…
Візьми свої
ключі назад. Бери!
Дівча собі
мале, пусте та
й годі!
КУПАВА: Не
поспішай судити так
мене.
Колись-то ти
згадаєш при нагоді
Ще й
сьома весна зовсім
не мине.
А що
мала? Та й
ти ще не
велика,
Княгине Ольго,
нам обом рости…
Чи чуєш
дзвін?
Неначе хтось
покликав
Мене. Прощай!
Прощай!
ОЛЯ: Прости… Ой,
матінко, то що
було зі мною?
Оце-то так!
Примариться ж бува!
То промені
від сонця над
водою,
Та й
вітром коливається трава…
Княгиня Ольга!..
От мелю дурниці.
Щоб нишком
не підслухав мене
хтось.
Що з пустощів не
мариться на річці?..
І зараз
там привиділося щось.
Ой лишенько,
та це ж
ключі направду!
І золотом
виблискують, мов жар...
Ярило, порятуй, чи
дай пораду,
Звільни мене від
цих химерних чар!
Яка з
мене княгиня? Возниківна!
Он човник
бистрий, он моє
весло.
Ось
тут на перевозі
я царівна.
Тут все
моє: і ліс,
і це село,
І поле,
і ріка… Я -
берегиня!
Княгиня Ольга я
! 
у Вас 
0
