Нарешті відклав свою ранкову писанину вбік і прочитав чергову частину "Конокрадської честі". Слів коментувати немає - одні емоції! Чудово пишеш, Михайле, багатьом прозаїкам радив би повчитися у тебе, правда. Дякую тобі за чудові оповідання, котрі уже стали окрасою нашого сайту. Натхненя тобі та успіхів у майбутньому! Хай щастить!..
Буває й так, справді, але, хочеться у це вірити, не завжди і не з усіма нами. Жорстока правда життя, але її ніколи, мабуть, людство не позбудеться. Прикро...
Цю пору року дуже люблю, але, часом, залежно від настрою, сприймаю її у різних кольорах, сьогодні вони були сірими, завтра, щиро надіюся на це, можуть бути уже більш яскравими, веселішими. Я щиро вдячний вам, Алло, за коментар.
Дякую вам, Пилипе, за відвертість і щирість, я дуже ціную ці риси у людях, чесне слово. А як ви прокоментуєте цього вірша не сьогодні, коли він, справді, був написаний, а, наприклад, десь через рік, або просто не дивлячись на дату його написання? Переконаний, тоді таких зауважень не буде, адже мова йде просто про осінній ранок і все. Якщо людині уже сьогодні захочеться про зиму написати, то що - не слід цього робити, бо ще немає снігу? Я так чомусь не вважаю. Про "занапащені дні" також давайте судити не зараз, коли ще все зеленіє і дні бентежать серця теплом і світлом. Ось задощить потроху, роздягнуті дерева затремтять від холоду, пожовкнуть і посивіють трави, тоді занапащені й буде до ладу. З повагою до вас, Did.
Кругом, бачу, задощило, похолодало, і так різко все це сталося після літньої спеки, що організм ще не призвичаївся до таких швидких перемін, тому, Якове, може, й "розкис" я трохи зарано у вірші. Невесело, правда... Дякую тобі за коментар.
А я попервах вірив баєчкам дорослих, правда. Не памятаю до якого віку, але вірив, соромилися тоді дітям хоч натяками гоаорити правду. Навіть писав колись про це: Мене знайшла матуся у капусті, Далекої, холодної зими. І загорнула, каже, у п'ять хусток, І зігрівала теплими слізьми... Потрібно буде знайти цей вірш і розмістити на сайті. Гарно, Наталко, дуже сподобалася щира відвертість і легка мова вірша.
Легко уявити, хоч побачити зовсім неможливо, як "...зірка рання, впала десь за обрій в джерело.", але речення звучить, точно. Як на мене, у вірші занадто багато непотрібних, на мій погляд, прикрашень - тут і зима "снігом сліди засипає", і весна не обійдена увагою, і осінь присутня, але це право автора - передавати наболіле такими словами, якими він вважає за потрібне це зробити у даному вірші.
Нерадісно і прикро мені, друже, Що небагато з нас за краєм рідним тужить... Може, у когось статки інші, то нехай уже вибачають, не хотів когось образити...
Сприймаю все, крім римування на початку вірша - мене і мине. Сам не раз користувався-грався цими словами при римуванні, але контекст був інший, тому й наголоси виконували іншу роль. В даному випадку - судити про мЕне, і - скільки років не мИне, вибачаюся, але рима відсутня. Вірш сподобався своєю відвертістю і щирістю, прямолінійністю і нахабністю, мабуть, такими й повинні бути вірші?..
Здаться вірш-пісня про кохання, але не бентежать слова чомусь серце, а повинні. Тепла в них мало, може, щирості не вистачає, чи просто так здається мені?..
Не лукавте тільки, пане Олександре, бо душі, як і любові до слова, багато у кожному вашому вірші, тому й подобаються вони мені, про що неодноразово уже говорив вам.