Осінній відсвіт ліг на підвіконні, Мов сподівання давній промінець. Самотню душу радує безсоння І не бентежить літніх днів кінець. Яке солодке радощів чекання У розпачі осінніх вечорів! Неначе гість нарешті довгожданий У сутінках на вогник мій забрів. Появою розвіяв сивий смуток І порожнечі тихої пітьму. Немов кохання трохи призабуте Візьму і радо зараз обніму… Збиває вітер яблука додолу, Коли вкриває паморозь траву. Наповнений утомою і болем, Надіями у завтра я живу. В чеканні радощів, мені байдужі Дозрілих яблук кольори і смак. Ховатись не збираюся від стужі І не печалюсь осені ніяк.
Дякую вам, Пилипе. Не мені судити, але коли про це говорять, то, може, справді щось хороше у тексті є.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Maksymovych: Дякую за коментар, дуже приємно що Ви звернули увагу до мого твору. Як автор я залишаю простір для читача — щоб кожен міг знайти у вірші щось своє.
у Вас 
1
