Дуже сподобалося оповідання, але, на мій погляд, перша його частина була якась яскравіша. Чого лише не трапляється в житті, Алло? Мабуть, ще щось цікаве та веселе зможете нам розповісте, правда?..
Тобі детективи писати потрібно, Михайле. Я думав ти зустріч героям організуєш, а ти, мабуть, через лінощі ще більше заінтригував мене. Просто чомусь хочеться щасливого закінчення цій історії....
Довго збирався, але нарешті прочитав. Шкода героїв, правда. Хіба ти не могла чоловіка примусити написати номер телефона на чомусь іншому? Скілька раз сам записував на пачках цигарок, а потім викидав порожні коробки і тільки чухав дурну голову. І сюжет сподобався, і написала вміло.
Дякую, Оксано. Весело нашій малій, вся увага прикута зараз до неї. Тільки вона дуже любить гуляти з рідною тіткою, котра старша від неї всього на два роки.
Бачиш, Тамаро, навіть твоя бабуся про збереження прізвища думала, а що тоді вже говорити про осіб чоловічої статі? Справді, цікава твоя історія, чого лише в житті не буває. Інколи щось подібне почуєш, і не віриш почутому, але думаєш, що й вигадати таке дуже важко. Різні історії трапляються у житті, це точно. Дякую тобі за коментар.
Закінчую, Гнате, так, як думаю. На доньчиних дітях загубиться моє прзвище, а син поки що подарував тільки онуку, це трошки й бентежить мене, це і мав на увазі... Дякую тобі.
Важке запитання, але я вірю, що життю наступних поколінь українців ще будуть щиро заздрити інші народи, вірю, що щастя повернеться до нас обличчям, бо ми того варті! Дякую тобі, Олю.
Люблю сам, коли змальована словами картинка барвиста, пахуча, жива. Тоді, справді, у читача з'являється враження, що він особисто побував на місці подій, є свідком всього описаного, довіри до автора... Дякую тобі, Оксано.