Пт, 01.11.2024, 21:39
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1046]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [134]
Аудіовірші [49]
Українцям [2697]
Вірш-пісня [545]
Вірші про Україну [1482]
Вірші про рідний край [808]
Вірші про мову [269]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [23]
Акровірш [32]
Байка [108]
Загадки [15]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [290]
Вірш-усмішка [999]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [663]
Вірші про чоловіків [111]
Вірші про військових, армію [211]
Вірші про Перемогу, війну [415]
Вірші про кохання [3381]
Вірші про друзів [715]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [334]
Вірші про дитинство [323]
Вірші про навчання [59]
Вірші про професію [83]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [708]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1223]
Вірш-тост, вірш-привітання [121]
Для мене поезія - це [191]
Поети [275]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [312]
Щастя - ... [600]
Жінка - ... [263]
Життя... [4482]
Філософам [1308]
Громадянину [905]
Метафізика [157]
Опитування для Вас:
Свій День народження ...
Всего ответов: 464

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

Ковток мінералки і забутий журнальчик

 "КОВТОК  МІНЕРАЛКИ  І  ЗАБУТИЙ  ЖУРНАЛЬЧИК"

 

ВОНА:  Ще  довго по ночах  снився  той  ненавмисний доторк  його  руки.  Прокидалася  від  биття  серця,  переповненого  млосним бажанням  і  щоби  загасити  в  собі  ту млість  йшла  на  кухню,  відкривала  холодильник  і припадала  пересохлими  губами  до  пляшки  з  мінералкою. Потім  сиділа,  покусуючи,  солоні  від  непроханих  сліз  губи  і  тільки  одна думка,  нав'язлива  аж  до  божевілля, ятрила  серце:  «А  щастя  могло бути  таке  реальне…»  Не  помічала,  як  за  вікном  вже  починав  підніматися  оповитий  сивим  туманом  світанок. Щоби  не  побачила  матір  і  не  почала   розпитувати,  тихенько  навшпиньках бігла  у  спальню  і  занурювалась  обличчям  у  подушку,  і  картала,  картала  себе: «Як  могла  забути  той  журнальчик?»   

      А  потім  пам'ять  почала  згладжувати  його  риси  горді  і мужні,  обрамлені  благородною  сивизною  волосся. Ну  і  гаразд.  Значить 

не  судилось!  А  шкода.  Так  легко  і  затишно,  як  ті  кілька  годин

не  було  ніколи  і  не  з  ким.

     Минали  дні. Неначе швидкі  поїзди,  що  мчали  повз станцію, пробігали  одноманітно і  нудно.  Тоді  і  зустріла    Того  Другого. Почуття до  нього  не  було  ні  коханням,  ні  пристрастю,  скоріше  холодним  розрахунком.  Молодість  з  журавлиним  курликанням  одлітала   вже  за  обрій,  дитина  росла  без  батьківської  опіки,  мати  своїм  бідканням  над   «гіркою  долею»  часом  діставала  «до печінок»  

    Було  тоді   перше  вересня. Приїхала  додому,  щоби  повести  донечку  в  перший  клас. Ганнуся  щаслива  стояла  разом  з  іншими  первачками… і  тут  Він, Той  Другий.  Нахилився  і  прошепотів,  майже  торкаючись  губами  до  вуха:  «Донечку  у  перший  клас  проводжаєте?»  Потім  пішли  разом  з  ним  і  Ганнусею  в  кафе,  їли  морозиво  і  сміялися.  Ганнуся  прив'язалася  до  нього…  Це  і  вирішило  стосунки!

     Мати  була  щаслива.  «Нарешті  буде  біля  дитини… Він  хоч  і  молодий,  але  серйозний.  По  Зелених  святах  розпишуться» -  хвалилася сусідам.   

     Залишалося  зовсім  мало  часу  до  Зелених  свят.  Дні  стояли  вже  гарячі,  наповнені  ароматом  пишних  трав і  все  навколо  умлівало  від  розжеврілого  полуденного  сонця.  Хотілося  смертельно  пити.  Пішли  на  станцію. Купили  в  буфеті  пляшку  холодної  мінералки. Пили  просто  з  горла,  обливаючись, заходились  сміхом. Він,  Той  Другий,  цілував,  злизуючи  з  підборіддя  і  щік  холодні  краплі  води.  Перехожі  оберталися, а  Він,  Той  Другий,  цілував!  Бабуся,  що  продавала  просто  на  пероні  смажене  соняшникове  насіння  і  посміхалася  до  парочки  «божевільних»,  простягла    пакуночок  насіння:  «Ви  такі  красиві! Візьміть  на  щастя!»

   Довго  гуляли. Просто  йшли  куди  бачили  очі  і  лузали  смачне  насіння. Він,  Той  Другий,  тримав  паперовий пакуночок,  скручений із вирваного  з  якогось  журналу  аркуша… Раптом  серце  завмерло так,  як  буває  перед  якимось  передчуттям,  чи  страшним,  чи  радісним. Не  можна  було  визначити!  Воно  просто на  якусь  мить зупинилось і  одразу  ж  стислось  болісно  і  забилось, затріпотіло,  як  спійманий  у  пастку птах. Вирвала  з руки  Того  Другого  пакетик.  Насіння  розсипалося  чорними  краплями  під  ноги.  Ті  почуття,  що  поховані  були  назавжди  майже   рік  тому,ожили.  З  глибини пам'яті  виринули  риси  гордого,  вольового  обличчя  обрамленого  благородною  сивизною  волосся.  Це  був  аркуш  з  того  журнальчика, який  забула  на  станції,  з  номером  телефону,  записаного  Його  рукою!

     Побігла, не  сказавши  ні  слова, залишивши  розгубленого   Того  Другого.  Вдома  похапцем  поскидала  до  валізи  речі,  неначе  щось  несамовите  вселилося  в  серце  і  гнало  кудись,  аби  тільки  не  зупинятися!  Попрощалася  з  геть  розгубленою  матір'ю,  поцілувала  донечку  і  помчала  на  станцію. Той  потяг,  в  якому  рік  тому  зустріла  Його,  відправлявся  через  дві  години.  Купила  білет  у  той  самий  вагон  і  на  те  саме  місце,  і  тільки  тоді  прийшла  до  тями:  «Господи!  Що  роблю?  Що  роблю?! Тікаю  сама  від  себе!  Дзвонити  Йому?  Смішно!  Пройшов  рік. Він  і  не  згадає!  Чого зірвалася,  як  скажена?» -  так  думала.  Хотіла  вже  повертати  назад  додому,  але  прийшов  потяг.  Якась  сила  понесла  в  вагон.  Штовхалися,  поспішали  пасажири  зайняти  свої  місця. Сумкою  зачепила  пасажира,  що  сидів  на  боковому  місці. Зустрілися  поглядами. Це  був  Він! Чи  поштовх  потяга,  чи  якась  інша  сила,  яка  була  не  підвладна  ні  часу,  ні  простору,  ні  якомусь іншому  фізичному  виміру  штовхнула  в  Його   гарячі,  як вогонь  обійми!  Потонула  в  них,  вмерла.  Ні  не  вмерла,  а  народилася  і  випростувала  крила  душі  широкі  і  сильні!


Додав: allagrabinska (31.05.2010) | Автор: © Алла Грабинська
 
Розміщено на сторінці: Проза

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 1881 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 

Ключові (?): Вона, він, журнал, жага. мінералка, вагон

Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 23
avatar
1 Sofi • 10:00, 31.05.2010 [Лінк на твір]
чуттєво!
Йікаво читати різні продовження одного і того ж самого неймовірного майже кохання.....
avatar
Так, мені самій було цікаво продовжити те, що зародилося у когось другого. захопило!!!
avatar
ВОНА: Минуло вже чимало літ. Але і досі вдивляючись у блакить його очей бачу в них цілий світ.
Донечка вже доросла і у неї свої діти. Час від часу онуки приїздять до нас погостювати. А ми, як і багато років тому, насолоджуємося один одним. І неправда що сивина відбирає молодість. Це стан душі. Нам назажди по... (по стільки, як тоді, коли вперше зустріли один одного). Дивлячись на нас і діти щасливі. От так склалася моя доля. А все починалося з ковтка мінералки і забутого журнальчика...
_________________

цікаво, 5!

avatar
Наталочко, як гарно!!! Казка красива,як сон!!! yes tongue hands
avatar
6 shetamara • 14:49, 31.05.2010 [Лінк на твір]
respect
avatar
5 shetamara • 14:48, 31.05.2010 [Лінк на твір]
Перемістила посилання на Вашу історію на форум.
Дуже цікаво було читати нову версію. От доля, такі сюрпризи може приготувати! Правдиво у Вас, можна повірити у такий хід подій.
up
Він і Вона радіють, що читачі так переймються їх долею.
Якби ж так просто усе було в житті!
avatar
Ой, а я плачу, Аллочко... Протягом усього прочитання Вашого закінчення, у мені по шкірі бігали мурахи, так само, як і під час прочитання Тамариного оповідання.... Тільки тепер трохи шкода Того Другого... Може, продовжити історію про його долю на конкурсі... tongue
БРАВО!!!
avatar
8 shetamara • 15:13, 31.05.2010 [Лінк на твір]
Катрусю, хустиночку хочеш? Не плач, той, другий, знайде ще собі.
avatar
Давайте хустиночу, давайте! Може, швидше побачимося! Цьом!
avatar
ой, дівчатка!Якби то в силі було повернути справжнє життя і створити фінал, який собі хочеться!!!
avatar
10 shetamara • 15:31, 31.05.2010 [Лінк на твір]
ой,якби ж! confu9
avatar
12 Viktorivna • 18:21, 31.05.2010 [Лінк на твір]
Ураааааа!!! Яке щасливе завершення!!! Якраз щось такого я і чекала. Молодець і Наталка Гуркіна, що доробила P.S. у коментарі. Все ж таки, як добре, коли все закінчується добре hands hands hands Аллочко - Ви молодець. а також молодці всі ті, хто вирішив підтримати тему Тамарочки і дописати завершення...
Цікаво, що інші допишуть, і як закінчила б оповідання сама Тамара? question
avatar
Оксаночко, ДЯКУ-УуууууууЮ!!!
avatar
14 COCODE • 19:41, 31.05.2010 [Лінк на твір]
Даю слово честі що я не списував. У нас в закінченні є слова майже слово в слово shy І перше ніж щось читати, я розмістив маленьке продовження.
Дуже сподобався варіант з насінням. up
avatar
А хто мене заразив продовженням? Мабуть настроїлися на одну хвилю!!! up
avatar
16 COCODE • 20:32, 31.05.2010 [Лінк на твір]
Так тож Тамара respect Я взагалі тут......просто проходив. :)
avatar
Так ви ж здорово естафету підхопили! Я б не додумалась...
avatar
18 COCODE • 22:40, 31.05.2010 [Лінк на твір]
Ага, я теж про насіння думаю......Цеж просто супер.Продавець насіння дарує саме цей заповітний листок. Саме цей! Супер просто hands
ОЙ.......А ми що досі на ви? shy
avatar
З вершини літ підтоптаних моїх, давай на ти... tongue
avatar
19 Did • 02:25, 01.06.2010 [Лінк на твір]
Нарешті!...
Дякую вам, Алло, за щасливий кінець красивої історії.
up hands yes
avatar
Вікторе, загалом красиві історії не несуть в собі правди.Нам з висоти наших років, відоме це, як нікому! Але що поробиш, молоді ще вірять в красивий кінець, то хай він буде хоча би в оповіданнях...Я за молодь!!! :)
avatar
22 Medbrat • 14:42, 01.06.2010 [Лінк на твір]
ПРочитав і думаю...............
потім зрозумів що було щось до.........
почав шукати...знайшов............

Respect усім хто цю історію поклав на папір hands hands hands

avatar
Так,як ці аплодисменти для всіх на моїй сторінці, то беру на себе, щиро подякувати за всіх тих, хто "приймав пологи" цієї історії народженої Тамарою!!! :)


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect


leskiv: Щиро дякую. s-7


     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz