ВІДПУСТКА
Ні, я
таки сто процентне дитя
урбанізації і на
дику природу люблю дивитися хіба
з вікна комфортного
автомобіля, а витримати
цілих два тижні
сільську екзотику - це
вже занадто. Я досі
дивуюсь, як я
зважилась на такий
крок? Але що
зроблено, те зроблено.
Наш старенький,
дощенту напханий сумками,
клунками, банками «жигульонок» жене
по курній степовій
дорозі, залишаючи за собою
завісу сірої пилюки.
-
Уявляю, що тут
робиться після дощу, -
невдоволено бурчу я,
але, здається мої
друзі зовсім не
помічають того бурчання. Анюта в захваті
показує то на
якийсь зовсім невиразний
горбок, то на
якусь криву деревину.
- О,
ось воно, це
місце! - Зарокотав своїм
знаменитим басом Славко
і різко загальмував. Клунки і
пакунки підскочили, і на
мою посірілу від
пилюки спідницю перекинулась розкрита
пляшка «пепсі-коли».
-
А хай тобі
біс! Ти що
здурів, так гальмуєш? – Закричала, мов
обпечена я. Анюта зі
Славком дружньо розреготалися.
-
Не бачу нічого
смішного.
Я вилізла
з машини. Мої
ноги від довгого
сидіння нагадували зараз дві
добре відполіровані колоди.
-
Боже, яка я
дурепа, що далась
вмовити себе оцим
двом жеребцям. І
чого б то
так іржати?
-
Ой, не можу, - заходилась реготом
Анюта,- ти поглянь
на себе в
дзеркало!
-
Можна подумати, що
у вас кращий
вигляд, аборигени бісові. – Але
одним оком все
ж наважилась зазирнути
в бокове дзеркало.
Мама мія! Бачили
б мене мої
шанувальники… Здається, саме
з цієї миті
я відчула, що моя така
довгоочікувана відпустка буде
зовсім зіпсута.
З
лівого боку нашої
машини височів невеликий
пагорбок. Він випинався
над закинутим кар' єром ,
наче грушоподібний острівець,
зарослий кущами. Посередині
пагорбка стояв старий
хрест перев’ я заний
вишитим рушником.
-
Отам біля хреста
є джерело. Можна
помитися, - сказав Славко. Анюта
хвацько підкасала спідницю
і почалапала босими
ногами через грязюку. Вода
з джерела розтікалась кругом пагорбка і
утворила досить таки
широке кільце в' язкого болота. Анюта
хлюпалась у воді і вищала
від задоволення, а я бігала
навколо острівця, наче
лисиця біля винограду,
боячись ступити в
грязюку. Мене вже
починало дратувати все: і
цей
рівнинний степовий краєвид
з пожовклою травою, і
палюче сонце, і дзеркальне
озерце, що виблискувало з-поміж осоки за
кілометр від нас,
і село, що витяглося
за кар ' єром біло-зеленою
змійкою, і цей
пагорбок, який виділявся на
сіро-жовтому степовому фоні
зеленою кучерявою хмаркою, і
мої веселі друзі, здається на
них десятигодинний переїзд
подіяв досить таки
підбадьорливо.
Анюта
випливла з зеленої
хмарки кущів, радісно
посміхаючись: - Це справжнісінький рай!
Ми сюди прийдемо
під вечір.
Я з
жахом уявила собі,
як я, не
виспана, стомлена до
краю, буду сюди
плентатися через пару
годин і безсило
сіла просто на
землю. Мені було байдуже
до бруду, пилюки
і на те,
що моя нога
досить таки безвладно
примостилась в липку
прохолоду в ' язкого болота. Я
не мала сили
навіть висловити хоч
який-небудь протест.
Відпустка моя була
зіпсована остаточно!
- Ай! – раптом
завищала я, відчувши
на собі обпікаючий
холод джерельної води,
що лилася на
мою голову з
тієї самої клятої
пляшки з під
«пепсі».
-
Я вже давно
помітила, що всі
лікарі - це потенційні
садисти! - Зате
свій садизм ми
використовуємо на благо
людства. Зараз тобі
стане легше. Візьми,
вмийся, - сміючись сказала
Анюта, і простягла
мені пляшку.
Славко,
широко посміхаючись, прочемчекував
повз мене до
джерела. Здається, у
нього посмішка так і не
сходила з обличчя
з тієї самої
хвилі, коли він
так по-ідіотськи
загальмував. Мені дійсно
стало легше, хоча
настрою не додалося
а ні на грамульку.
-
Поглянь на хрест,
він подібний на
весільного старосту, котрий
на підпитку всіх
обіймає, - прощебетала Анюта.
У мене від
такого порівняння, відвисла
щелепа і напевно
вигляд став зовсім
таки дурнуватий, бо Анютка геть зайшлася сміхом.
-
Я, звичайно, не
розуміюся на медицині,
але впевнено можу
сказати, що на
вас обох сільське
повітря діє по-руйнівному. У вас
таки щось негаразд
із психікою.
-
Ну-ну-ну, золотце, не
гнівайся, - замуркотіла Анюта,-
зараз відпочинеш, поп' єш холодненького
молочка і все,
як рукою зніме.
Серед густої
соковитої зелені виринула
задоволена пика Славка
і, розриваючи дзвінку
тишу розпеченого дня,
прогримів його бас:
«Дівчатка, це ж
казка! Ніяка ванна
не зрівняється з
джерельною водою. Так
бадьорить! Під вечір
ми прийдемо сюди
на шашлики». Я
аж застогнала.
Подвір' я Славчиної
мами було досить
затишне і симпатичне, затінене від
пекучого сонця розкішним
виноградом і, здається,
що я тільки
тут за цілу
півдоби вперше змогла
дихнути на повні
груди. На зустріч
нам вибігла Славчина
мама кругленька, пухкенька
і рум ' яна, як
колобок. Вона радісно плеснула руками,
защебетала і покотила
поратися навколо нас
і притому так
швидко, що
я не
встигла і оком
моргнути, як у
кожного з нас під пахвою
опинилось по пухнастому
рушнику, шматку духмяного
мила і на
вибір: корито, миска і
душ. Мені, як гості, дістався
душ.
Під
оживляюче дзюркотіння води
і веселе щебетання
тітоньки Марії, яка
тут же на
подвір' ї
накривала на стіл,
я відчула, як
життя забриніло в
мені мажорним акордом, а
вже за розкішним
столом цей акорд
зазвучав фортісімо.
Сподіваюся,
що ні хто
не стане сперечатися
зі мною з
приводу того, що
після тривалої подорожі
й перепов-
неного смачненьким
шлунку хочеться відпочити.
І я нарешті
потонула у м ' яких перинах
тітоньки Марії.
Мені снився
старий перев ' язаний рушником
хрест, що п ' яним витанцьовував
на якомусь весіллі
і Славчиним голосом
кричав «гірко», а
потім ліз до
мене обійматися. Я
виривалася й тікала,
але він гнався
за мною, хапав
мене своїм дерев ' яним перехрестям і
тоненько скиглив: «Я вже
не можу так
жити». На цьому
я і прокинулась.
Одразу ніяк не
могла збагнути, де
я знаходжусь. Якийсь
жіночий голос схлипував
і підвивав. Я
визирнула з вікна.
На подвір ' ї за столом
сиділа молода чорнява
жінка і заходилася
плачем, а позад
неї стояв Славко
і голосом єрихонської
труби заспокоював її: « Не
плач, Любочко, життя
у нього досі
солодке було. Повторюю
тобі - з цього
дня гірко йому
буде, гірко! Де
він, скажи? Я
його вб ' ю!
-
У чайній, Тільки
не вбивай! - Крізь
сльози попросила молодиця.
Славко рішуче покрокував
до воріт. З
веранди вискочила Анюта:
-
А що, Зелена
могила відміняється? Я вже все
приготувала.
«Могила,
п' яні
хрести… Я сплю,
чи у мене
щось з головою?
Це у мене
від перевтоми», - подумала я,
вмощуючись на м ' які перини.
Знову мені
снився якийсь кошмар, крізь
який пробивався чийсь
м ' який
голос: - Доню,
доню, прокинься! Я відкрила
очі. Біля мене
стояла усміхнена тітонька
Марія і тримала
кухоль.
-
Не спи перед
заходом сонця, голова
болітиме. На випий
холодного молочка. Ось
на стіл ставлю,
а сама побіжу
поратися. - Вона поставила
кухоль і швиденько
викотилась із кімнати.
Я припала до
кухля. Молоко хоч
було холодне, але
свіжості ні в
голові, ні в
тілі не прибуло.
Я попленталась у
садок під душ.
Вода за цілий
день нагрілася і мій напівсонний
стан, здається, не
збирався мене покидати.
Раптом я почула
чи-то гарчання, чи-то
хрюкання і в
ту ж саму
мить будка душової затрусилась. Переляк
раптово привів мене в нормальний
стан. Я кулею
вилетіла звідти, встигнувши
хіба прихопити рушник, і
бачу, Славко лівим
плечем підпирає душову,
хоча, якщо точніше,
то душова підпирає
Славка, а той
правою рукою обіймає
якогось чоловіка; який
ніяк не може
примостити ліву ногу,
взуту в старий
черевик, зашнурований якимось
шматком старої мотузки.
Анюта і тітонька
Марія зойкнули в
одній тональності двома
голосами і я
чомусь про себе доспівала
за них фразу:
«на горі та
й женці жнуть»
і з жаху
затулила обома руками
рота. Це вже була
безперечна ознака божевілля. Рушник, звичайно
ж , упав. Ефект цієї
мізансцени одразу ж
підсилили бас, тенор,
сопрано і альт.