Пт, 01.11.2024, 21:43
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1046]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [134]
Аудіовірші [49]
Українцям [2697]
Вірш-пісня [545]
Вірші про Україну [1482]
Вірші про рідний край [808]
Вірші про мову [269]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [23]
Акровірш [32]
Байка [108]
Загадки [15]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [290]
Вірш-усмішка [999]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [663]
Вірші про чоловіків [111]
Вірші про військових, армію [211]
Вірші про Перемогу, війну [415]
Вірші про кохання [3381]
Вірші про друзів [715]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [334]
Вірші про дитинство [323]
Вірші про навчання [59]
Вірші про професію [83]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [708]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1223]
Вірш-тост, вірш-привітання [121]
Для мене поезія - це [191]
Поети [275]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [312]
Щастя - ... [600]
Жінка - ... [263]
Життя... [4482]
Філософам [1308]
Громадянину [905]
Метафізика [157]
Опитування для Вас:
Де Ви працюєте?
Всего ответов: 637

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

ВІДПУСТКА

 

 

                                      ВІДПУСТКА

 

Ні,  я  таки  сто процентне   дитя  урбанізації  і  на  дику  природу  люблю дивитися  хіба  з  вікна  комфортного   автомобіля,  а  витримати  цілих  два  тижні  сільську  екзотику  - це  вже  занадто. Я  досі  дивуюсь,  як  я  зважилась  на  такий  крок?  Але  що  зроблено,  те  зроблено.

Наш  старенький,  дощенту  напханий  сумками,  клунками,  банками   «жигульонок»  жене  по  курній  степовій  дорозі, залишаючи  за  собою  завісу  сірої  пилюки.

   -  Уявляю,  що  тут  робиться  після  дощу, -  невдоволено  бурчу  я,  але,  здається  мої  друзі  зовсім  не  помічають того  бурчання.  Анюта   в  захваті  показує  то  на  якийсь  зовсім  невиразний  горбок,  то  на  якусь  криву  деревину.

   -   О, ось  воно,  це  місце! -  Зарокотав  своїм  знаменитим  басом  Славко  і  різко  загальмував. Клунки  і  пакунки  підскочили, і  на  мою  посірілу  від  пилюки  спідницю перекинулась  розкрита  пляшка  «пепсі-коли».

   -  А  хай  тобі  біс!  Ти  що  здурів,  так  гальмуєш? – Закричала,  мов  обпечена  я. Анюта  зі  Славком  дружньо  розреготалися.

   -  Не  бачу  нічого  смішного.

Я  вилізла  з  машини.  Мої  ноги  від  довгого  сидіння  нагадували   зараз  дві  добре  відполіровані  колоди.

  -  Боже,  яка  я  дурепа,  що  далась  вмовити  себе  оцим   двом  жеребцям.  І  чого  б  то  так  іржати?

  -  Ой,  не  можу, - заходилась  реготом  Анюта,-  ти  поглянь  на  себе  в  дзеркало!

  -  Можна  подумати,  що  у  вас  кращий  вигляд,  аборигени  бісові. – Але  одним  оком  все  ж  наважилась  зазирнути  в  бокове  дзеркало.  Мама  мія!  Бачили  б  мене  мої  шанувальники…  Здається,  саме  з  цієї  миті  я  відчула,  що  моя  така  довгоочікувана  відпустка  буде  зовсім  зіпсута.

 

        З  лівого  боку  нашої  машини  височів  невеликий  пагорбок.  Він  випинався  над  закинутим  кар'єром  ,  наче  грушоподібний  острівець,  зарослий  кущами.  Посередині  пагорбка  стояв  старий  хрест  перев’язаний  вишитим  рушником.

  -  Отам  біля  хреста  є  джерело.  Можна  помитися, - сказав  Славко.  Анюта  хвацько  підкасала  спідницю  і  почалапала  босими  ногами  через  грязюку. Вода  з  джерела  розтікалась кругом  пагорбка  і  утворила  досить  таки  широке  кільце  в'язкого  болота. Анюта  хлюпалась  у  воді  і  вищала  від  задоволення,  а  я  бігала  навколо  острівця,  наче  лисиця  біля  винограду,  боячись  ступити  в  грязюку.  Мене  вже  починало  дратувати  все:  і  цей  рівнинний  степовий  краєвид  з  пожовклою  травою, і  палюче  сонце, і  дзеркальне  озерце,  що  виблискувало з-поміж  осоки за  кілометр  від  нас,  і  село, що   витяглося  за  кар'єром  біло-зеленою  змійкою,  і  цей  пагорбок, який  виділявся  на  сіро-жовтому  степовому  фоні  зеленою  кучерявою  хмаркою, і  мої  веселі  друзі, здається  на  них  десятигодинний  переїзд  подіяв  досить  таки  підбадьорливо.

     Анюта  випливла  з  зеленої  хмарки  кущів,  радісно  посміхаючись: -  Це  справжнісінький  рай!  Ми  сюди  прийдемо  під  вечір.

Я  з  жахом  уявила  собі,  як  я,  не  виспана,  стомлена  до  краю,  буду  сюди  плентатися  через  пару  годин  і  безсило  сіла  просто  на  землю. Мені  було  байдуже  до  бруду,  пилюки  і  на  те,  що  моя  нога  досить  таки  безвладно  примостилась  в  липку  прохолоду  в'язкого  болота. Я  не  мала  сили  навіть  висловити  хоч  який-небудь  протест. Відпустка  моя  була  зіпсована  остаточно!

   -  Ай! – раптом  завищала  я,  відчувши  на  собі  обпікаючий  холод  джерельної  води,  що  лилася  на  мою  голову  з  тієї  самої  клятої  пляшки  з  під  «пепсі».                                                  -  Я  вже  давно  помітила,  що  всі  лікарі -  це  потенційні  садисти!                                                                                             -   Зате  свій  садизм  ми  використовуємо  на  благо  людства.  Зараз  тобі  стане  легше.  Візьми,  вмийся, -  сміючись  сказала  Анюта,  і  простягла  мені  пляшку.

 Славко,  широко  посміхаючись,  прочемчекував  повз  мене  до  джерела.  Здається,  у  нього  посмішка  так  і  не  сходила  з  обличчя  з  тієї  самої  хвилі,  коли  він  так  по-ідіотськи

загальмував. Мені  дійсно  стало  легше,  хоча  настрою  не  додалося  а  ні  на  грамульку.

  -  Поглянь  на  хрест,  він  подібний  на  весільного  старосту,  котрий  на  підпитку  всіх  обіймає, -  прощебетала  Анюта.  У  мене  від  такого  порівняння,   відвисла  щелепа  і  напевно  вигляд  став  зовсім  таки  дурнуватий,  бо  Анютка  геть  зайшлася  сміхом.

   -  Я,  звичайно,  не  розуміюся  на  медицині,  але  впевнено  можу  сказати,  що  на  вас  обох  сільське  повітря  діє  по-руйнівному. У  вас  таки  щось  негаразд  із  психікою.

  -  Ну-ну-ну,  золотце,  не  гнівайся, -  замуркотіла  Анюта,-  зараз  відпочинеш,  поп'єш  холодненького  молочка  і  все,  як  рукою  зніме.

Серед  густої  соковитої  зелені  виринула  задоволена  пика  Славка  і,  розриваючи  дзвінку  тишу  розпеченого  дня,  прогримів  його  бас:   «Дівчатка,  це  ж  казка!  Ніяка  ванна  не  зрівняється  з  джерельною  водою.  Так  бадьорить!   Під  вечір  ми  прийдемо  сюди  на  шашлики».  Я  аж  застогнала. 

           Подвір'я  Славчиної  мами  було  досить  затишне  і  симпатичне, затінене  від  пекучого  сонця  розкішним  виноградом  і,  здається,  що  я  тільки  тут  за  цілу  півдоби  вперше  змогла  дихнути  на  повні  груди.  На  зустріч  нам  вибігла  Славчина  мама  кругленька,  пухкенька  і  рум'яна,  як  колобок.  Вона  радісно плеснула   руками,  защебетала  і  покотила  поратися  навколо  нас  і  притому  так  швидко,  що 

я   не  встигла  і  оком  моргнути,  як  у  кожного  з  нас  під  пахвою  опинилось  по  пухнастому  рушнику,  шматку  духмяного  мила   і  на  вибір: корито,  миска  і  душ.  Мені,  як  гості,  дістався  душ.

   Під  оживляюче  дзюркотіння   води  і  веселе  щебетання  тітоньки  Марії,  яка  тут  же  на  подвір'ї  накривала  на  стіл,  я  відчула,  як  життя  забриніло  в  мені  мажорним акордом,  а  вже  за  розкішним  столом  цей  акорд  зазвучав  фортісімо.

    Сподіваюся,  що  ні  хто  не  стане  сперечатися  зі  мною  з  приводу  того,  що  після  тривалої  подорожі  й  перепов-

неного  смачненьким  шлунку  хочеться  відпочити.  І  я  нарешті  потонула  у  м'яких  перинах  тітоньки  Марії.

Мені  снився  старий  перев'язаний  рушником  хрест,  що  п'яним  витанцьовував  на  якомусь  весіллі  і  Славчиним  голосом  кричав  «гірко»,  а  потім  ліз  до  мене  обійматися.  Я  виривалася  й  тікала,  але  він  гнався  за  мною,  хапав  мене  своїм  дерев'яним  перехрестям  і  тоненько  скиглив: «Я  вже  не  можу  так  жити».  На  цьому  я  і  прокинулась.  Одразу  ніяк  не  могла  збагнути,  де  я  знаходжусь.  Якийсь  жіночий  голос  схлипував  і  підвивав.  Я  визирнула  з  вікна.  На  подвір'ї  за  столом  сиділа  молода  чорнява  жінка  і  заходилася  плачем,  а  позад  неї  стояв  Славко  і  голосом  єрихонської  труби  заспокоював  її:  «  Не  плач,  Любочко,  життя  у  нього  досі  солодке  було.  Повторюю  тобі -  з  цього  дня  гірко  йому  буде,  гірко!  Де  він,  скажи?  Я  його  вб'ю!

   -  У  чайній,  Тільки  не  вбивай! -  Крізь  сльози  попросила  молодиця.  Славко  рішуче  покрокував   до  воріт.  З  веранди  вискочила  Анюта:

   -  А  що,  Зелена  могила  відміняється?  Я  вже  все  приготувала.

  «Могила,  п'яні  хрести…  Я   сплю,  чи  у  мене  щось  з   головою?  Це  у  мене  від  перевтоми», - подумала  я,  вмощуючись  на  м'які  перини.

Знову  мені  снився  якийсь  кошмар, крізь  який  пробивався  чийсь  м'який  голос:  -  Доню,  доню,  прокинься! Я  відкрила  очі.  Біля  мене  стояла  усміхнена  тітонька  Марія  і  тримала  кухоль.

  -  Не  спи  перед  заходом  сонця,  голова  болітиме.  На  випий  холодного  молочка.  Ось  на  стіл  ставлю,  а  сама  побіжу  поратися. -  Вона  поставила  кухоль  і  швиденько  викотилась  із  кімнати.  Я  припала  до  кухля.  Молоко  хоч  було  холодне,  але  свіжості  ні  в  голові,  ні  в  тілі  не  прибуло.  Я  попленталась  у  садок  під  душ.  Вода  за  цілий  день  нагрілася  і  мій  напівсонний  стан,  здається,  не  збирався  мене  покидати.  Раптом  я  почула  чи-то  гарчання,  чи-то  хрюкання  і  в  ту  ж  саму  мить  будка  душової затрусилась.  Переляк  раптово  привів  мене  в  нормальний  стан.  Я  кулею  вилетіла  звідти,  встигнувши  хіба  прихопити  рушник, і  бачу,  Славко  лівим  плечем  підпирає  душову,  хоча,  якщо   точніше,  то  душова  підпирає  Славка,  а  той  правою  рукою  обіймає  якогось  чоловіка;  який  ніяк  не  може  примостити  ліву  ногу,  взуту  в  старий  черевик,  зашнурований  якимось  шматком  старої  мотузки.  Анюта  і  тітонька  Марія  зойкнули  в  одній  тональності  двома  голосами  і  я  чомусь  про себе  доспівала  за  них  фразу:  «на  горі  та  й  женці  жнуть»  і  з  жаху  затулила  обома  руками  рота. Це  вже  була  безперечна  ознака  божевілля. Рушник,  звичайно  ж ,  упав. Ефект  цієї  мізансцени  одразу  ж  підсилили  бас,  тенор,  сопрано  і  альт.


Додав: allagrabinska (30.05.2010) | Автор: © Алла Грабинська
 
Розміщено на сторінці: Проза

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 2155 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 

Ключові (?): актриса, село, відпустка

Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 19
avatar
1 COCODE • 14:42, 30.05.2010 [Лінк на твір]
Рушник упав, а далі я усе домалював tongue up up up
avatar
7 shetamara • 16:24, 30.05.2010 [Лінк на твір]
Міша, не переймайся! То їй снилося що вона приймала душ, насправді то не рушник упав, а тітонька рушником від неї муху-цокотуху відганяла і вона проснулася. tongue
avatar
Тамарочко, дивлячись з вашого комента, здається я заінтригувала!
avatar
11 shetamara • 17:07, 30.05.2010 [Лінк на твір]
up
avatar
Михайле, ви мене заставили червоніти!.. Далі буде завтра. Притримайте трохи фантазію!!!
avatar
3 COCODE • 15:34, 30.05.2010 [Лінк на твір]
Та пробував притримати, confu9 та вона у мене така, що ніяк не втримаю tongue Коли уже наступить завтра inverted
avatar
Що то молодісь! Наче норовистий кінь, що неможливо утримати на прив\язі!!! Вирішила залишити продовження на завтра! Вірші коротші, їх читають з задоволенням, а оповідки довгі. Не кожний наважиться прочитати.
avatar
6 shetamara • 16:22, 30.05.2010 [Лінк на твір]
:) Правильно, Алло! Тепер чекатимемо завтра.
avatar
5 45tom • 16:18, 30.05.2010 [Лінк на твір]
Алла, я не малював нічого, але з нетерпінням почекаю продовження.
avatar
Усім за разом дякую!!! Сподіваюся завтра виправдати ваші надії! :)
avatar
10 Viktorivna • 16:56, 30.05.2010 [Лінк на твір]
Хочу у село, хочу відпочинку і, хочу продовження.
Пані Алло, твір дуже легко читається, уявляється, піднімає настрій... Що й казати - дякую за позитив!!! tongue tongue tongue
avatar
Оксаночко, дякую!!! Я завжди чекаю вашої підтримки! Хочу, щоб ваші бажання виповнились і ви чудово, і весело відпочили!!! tongue :)
avatar
13 Viktorivna • 17:31, 30.05.2010 [Лінк на твір]
Ой, думаю, що в цьому році відпочинок мені буде тільки снитися tongue
avatar
Оксаночко, трудитися це прекрасно, але й треба знаходити час відпочивати!!! yes
avatar
14 COCODE • 17:58, 30.05.2010 [Лінк на твір]
А що ще не наступило завтра?
avatar
шуткуєте! Я зараз "народжую" продовження "МІНЕРАЛКИ". От вже заразили!!!
avatar
17 COCODE • 23:49, 30.05.2010 [Лінк на твір]
:) Тоді до завтра. respect
avatar
18 Sofi • 10:27, 31.05.2010 [Лінк на твір]
ВАУУУУУУУУУ!
avatar
19 Did • 01:58, 01.06.2010 [Лінк на твір]
Образні порівняння, тонко змальовані різні детальки, легка мова - читається з насолодою...


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect


leskiv: Щиро дякую. s-7


     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz