ВІДПУСТКА

                                      ВІДПУСТКА

Ні,  я  таки  сто процентне   дитя  урбанізації  і  на  дику  природу  люблю дивитися  хіба  з  вікна  комфортного   автомобіля,  а  витримати  цілих  два  тижні  сільську  екзотику  - це  вже  занадто. Я  досі  дивуюсь,  як  я  зважилась  на  такий  крок?  Але  що  зроблено,  те  зроблено.

Наш  старенький,  дощенту  напханий  сумками,  клунками,  банками   «жигульонок»  жене  по  курній  степовій  дорозі, залишаючи  за  собою  завісу  сірої  пилюки.

   -  Уявляю,  що  тут  робиться  після  дощу, -  невдоволено  бурчу  я,  але,  здається  мої  друзі  зовсім  не  помічають того  бурчання.  Анюта   в  захваті  показує  то  на  якийсь  зовсім  невиразний  горбок,  то  на  якусь  криву  деревину.

   -   О, ось  воно,  це  місце! -  Зарокотав  своїм  знаменитим  басом  Славко  і  різко  загальмував. Клунки  і  пакунки  підскочили, і  на  мою  посірілу  від  пилюки  спідницю перекинулась  розкрита  пляшка  «пепсі-коли».

   -  А  хай  тобі  біс!  Ти  що  здурів,  так  гальмуєш? – Закричала,  мов  обпечена  я. Анюта  зі  Славком  дружньо  розреготалися.

   -  Не  бачу  нічого  смішного.

Я  вилізла  з  машини.  Мої  ноги  від  довгого  сидіння  нагадували   зараз  дві  добре  відполіровані  колоди.

  -  Боже,  яка  я  дурепа,  що  далась  вмовити  себе  оцим   двом  жеребцям.  І  чого  б  то  так  іржати?

  -  Ой,  не  можу, - заходилась  реготом  Анюта,-  ти  поглянь  на  себе  в  дзеркало!

  -  Можна  подумати,  що  у  вас  кращий  вигляд,  аборигени  бісові. – Але  одним  оком  все  ж  наважилась  зазирнути  в  бокове  дзеркало.  Мама  мія!  Бачили  б  мене  мої  шанувальники…  Здається,  саме  з  цієї  миті  я  відчула,  що  моя  така  довгоочікувана  відпустка  буде  зовсім  зіпсута.

        З  лівого  боку  нашої  машини  височів  невеликий  пагорбок.  Він  випинався  над  закинутим  кар'єром  ,  наче  грушоподібний  острівець,  зарослий  кущами.  Посередині  пагорбка  стояв  старий  хрест  перев’язаний  вишитим  рушником.

  -  Отам  біля  хреста  є  джерело.  Можна  помитися, - сказав  Славко.  Анюта  хвацько  підкасала  спідницю  і  почалапала  босими  ногами  через  грязюку. Вода  з  джерела  розтікалась кругом  пагорбка  і  утворила  досить  таки  широке  кільце  в'язкого  болота. Анюта  хлюпалась  у  воді  і  вищала  від  задоволення,  а  я  бігала  навколо  острівця,  наче  лисиця  біля  винограду,  боячись  ступити  в  грязюку.  Мене  вже  починало  дратувати  все:  і  цей  рівнинний  степовий  краєвид  з  пожовклою  травою, і  палюче  сонце, і  дзеркальне  озерце,  що  виблискувало з-поміж  осоки за  кілометр  від  нас,  і  село, що   витяглося  за  кар'єром  біло-зеленою  змійкою,  і  цей  пагорбок, який  виділявся  на  сіро-жовтому  степовому  фоні  зеленою  кучерявою  хмаркою, і  мої  веселі  друзі, здається  на  них  десятигодинний  переїзд  подіяв  досить  таки  підбадьорливо.

     Анюта  випливла  з  зеленої  хмарки  кущів,  радісно  посміхаючись: -  Це  справжнісінький  рай!  Ми  сюди  прийдемо  під  вечір.

Я  з  жахом  уявила  собі,  як  я,  не  виспана,  стомлена  до  краю,  буду  сюди  плентатися  через  пару  годин  і  безсило  сіла  просто  на  землю. Мені  було  байдуже  до  бруду,  пилюки  і  на  те,  що  моя  нога  досить  таки  безвладно  примостилась  в  липку  прохолоду  в'язкого  болота. Я  не  мала  сили  навіть  висловити  хоч  який-небудь  протест. Відпустка  моя  була  зіпсована  остаточно!

   -  Ай! – раптом  завищала  я,  відчувши  на  собі  обпікаючий  холод  джерельної  води,  що  лилася  на  мою  голову  з  тієї  самої  клятої  пляшки  з  під  «пепсі».                                                  -  Я  вже  давно  помітила,  що  всі  лікарі -  це  потенційні  садисти!                                                                                             -   Зате  свій  садизм  ми  використовуємо  на  благо  людства.  Зараз  тобі  стане  легше.  Візьми,  вмийся, -  сміючись  сказала  Анюта,  і  простягла  мені  пляшку.

 Славко,  широко  посміхаючись,  прочемчекував  повз  мене  до  джерела.  Здається,  у  нього  посмішка  так  і  не  сходила  з  обличчя  з  тієї  самої  хвилі,  коли  він  так  по-ідіотськи

загальмував. Мені  дійсно  стало  легше,  хоча  настрою  не  додалося  а  ні  на  грамульку.

  -  Поглянь  на  хрест,  він  подібний  на  весільного  старосту,  котрий  на  підпитку  всіх  обіймає, -  прощебетала  Анюта.  У  мене  від  такого  порівняння,   відвисла  щелепа  і  напевно  вигляд  став  зовсім  таки  дурнуватий,  бо  Анютка  геть  зайшлася  сміхом.

   -  Я,  звичайно,  не  розуміюся  на  медицині,  але  впевнено  можу  сказати,  що  на  вас  обох  сільське  повітря  діє  по-руйнівному. У  вас  таки  щось  негаразд  із  психікою.

  -  Ну-ну-ну,  золотце,  не  гнівайся, -  замуркотіла  Анюта,-  зараз  відпочинеш,  поп'єш  холодненького  молочка  і  все,  як  рукою  зніме.

Серед  густої  соковитої  зелені  виринула  задоволена  пика  Славка  і,  розриваючи  дзвінку  тишу  розпеченого  дня,  прогримів  його  бас:   «Дівчатка,  це  ж  казка!  Ніяка  ванна  не  зрівняється  з  джерельною  водою.  Так  бадьорить!   Під  вечір  ми  прийдемо  сюди  на  шашлики».  Я  аж  застогнала. 

           Подвір'я  Славчиної  мами  було  досить  затишне  і  симпатичне, затінене  від  пекучого  сонця  розкішним  виноградом  і,  здається,  що  я  тільки  тут  за  цілу  півдоби  вперше  змогла  дихнути  на  повні  груди.  На  зустріч  нам  вибігла  Славчина  мама  кругленька,  пухкенька  і  рум'яна,  як  колобок.  Вона  радісно плеснула   руками,  защебетала  і  покотила  поратися  навколо  нас  і  притому  так  швидко,  що 

я   не  встигла  і  оком  моргнути,  як  у  кожного  з  нас  під  пахвою  опинилось  по  пухнастому  рушнику,  шматку  духмяного  мила   і  на  вибір: корито,  миска  і  душ.  Мені,  як  гості,  дістався  душ.

   Під  оживляюче  дзюркотіння   води  і  веселе  щебетання  тітоньки  Марії,  яка  тут  же  на  подвір'ї  накривала  на  стіл,  я  відчула,  як  життя  забриніло  в  мені  мажорним акордом,  а  вже  за  розкішним  столом  цей  акорд  зазвучав  фортісімо.

    Сподіваюся,  що  ні  хто  не  стане  сперечатися  зі  мною  з  приводу  того,  що  після  тривалої  подорожі  й  перепов-

неного  смачненьким  шлунку  хочеться  відпочити.  І  я  нарешті  потонула  у  м'яких  перинах  тітоньки  Марії.

Мені  снився  старий  перев'язаний  рушником  хрест,  що  п'яним  витанцьовував  на  якомусь  весіллі  і  Славчиним  голосом  кричав  «гірко»,  а  потім  ліз  до  мене  обійматися.  Я  виривалася  й  тікала,  але  він  гнався  за  мною,  хапав  мене  своїм  дерев'яним  перехрестям  і  тоненько  скиглив: «Я  вже  не  можу  так  жити».  На  цьому  я  і  прокинулась.  Одразу  ніяк  не  могла  збагнути,  де  я  знаходжусь.  Якийсь  жіночий  голос  схлипував  і  підвивав.  Я  визирнула  з  вікна.  На  подвір'ї  за  столом  сиділа  молода  чорнява  жінка  і  заходилася  плачем,  а  позад  неї  стояв  Славко  і  голосом  єрихонської  труби  заспокоював  її:  «  Не  плач,  Любочко,  життя  у  нього  досі  солодке  було.  Повторюю  тобі -  з  цього  дня  гірко  йому  буде,  гірко!  Де  він,  скажи?  Я  його  вб'ю!

   -  У  чайній,  Тільки  не  вбивай! -  Крізь  сльози  попросила  молодиця.  Славко  рішуче  покрокував   до  воріт.  З  веранди  вискочила  Анюта:

   -  А  що,  Зелена  могила  відміняється?  Я  вже  все  приготувала.

  «Могила,  п'яні  хрести…  Я   сплю,  чи  у  мене  щось  з   головою?  Це  у  мене  від  перевтоми», - подумала  я,  вмощуючись  на  м'які  перини.

Знову  мені  снився  якийсь  кошмар, крізь  який  пробивався  чийсь  м'який  голос:  -  Доню,  доню,  прокинься! Я  відкрила  очі.  Біля  мене  стояла  усміхнена  тітонька  Марія  і  тримала  кухоль.

  -  Не  спи  перед  заходом  сонця,  голова  болітиме.  На  випий  холодного  молочка.  Ось  на  стіл  ставлю,  а  сама  побіжу  поратися. -  Вона  поставила  кухоль  і  швиденько  викотилась  із  кімнати.  Я  припала  до  кухля.  Молоко  хоч  було  холодне,  але  свіжості  ні  в  голові,  ні  в  тілі  не  прибуло.  Я  попленталась  у  садок  під  душ.  Вода  за  цілий  день  нагрілася  і  мій  напівсонний  стан,  здається,  не  збирався  мене  покидати.  Раптом  я  почула  чи-то  гарчання,  чи-то  хрюкання  і  в  ту  ж  саму  мить  будка  душової затрусилась.  Переляк  раптово  привів  мене  в  нормальний  стан.  Я  кулею  вилетіла  звідти,  встигнувши  хіба  прихопити  рушник, і  бачу,  Славко  лівим  плечем  підпирає  душову,  хоча,  якщо   точніше,  то  душова  підпирає  Славка,  а  той  правою  рукою  обіймає  якогось  чоловіка;  який  ніяк  не  може  примостити  ліву  ногу,  взуту  в  старий  черевик,  зашнурований  якимось  шматком  старої  мотузки.  Анюта  і  тітонька  Марія  зойкнули  в  одній  тональності  двома  голосами  і  я  чомусь  про себе  доспівала  за  них  фразу:  «на  горі  та  й  женці  жнуть»  і  з  жаху  затулила  обома  руками  рота. Це  вже  була  безперечна  ознака  божевілля. Рушник,  звичайно  ж ,  упав. Ефект  цієї  мізансцени  одразу  ж  підсилили  бас,  тенор,  сопрано  і  альт.