Не встиг прочитати твого вірша, Олексію, через трансляцію футбольного поєдинка, а тепер гублюся в здогадках; -Що ж ти таке написав? - читаючи одні коментарі. Не розумію тільки - навіщо видалив?..
Може в тебе після нічного чергування навпаки, але я на побачення ранком ходив тільки тоді, коли дочку в дитсадок водив, бо була така необхідність. Зустрічався з жінками, як і всі нормальні люди, вечорами, гостював, бувало, до рання, а на світанні повертався додому. Ось тому "гостинні вечори", а "світанки непривітні"...
Розсмішив ти мене застереженням, Андрію. Якби приближення старості залежало тільки від спогадів, люди вже сьогодні забули б про вчорашній день. Чи, може, не так?..
Уже за ці рядки я буду тебе поважати, адже вони такі змістовні, глибокі, відверті... Не відмовлю собі в задоволенні ще раз повторити ключовий рядочок: КРІЗЬ ДІАМАНТ НЕ БАЧИТЬ ЗІР!!!
Одна не розуміє "заочний поцілунок", інша "поцілунок... не найкращого гатунку", а мені все ясно відразу - це коли без кохання, без взаємності. Вірш сподобався, молодець!
Ось я послухав твою пісню, Оксано, і зайвий раз переконався в тому, що людей закоханих у свою справу ніколи не потрібно розлучати з нею, бо це буде марна трата часу - не вдасться! Зрозуміла мене?
В обличчя знати свого читача, справді, необов'язково, але необхідність просто знати, що він у мене є, нікуди не ділася. А про що, як, навіщо, для кого пишу, - то вже інша справа. Дякую, Наталко.