Здається, часом, що в нікуди Пишу веселі і сумні Уранці вірші в сірий будень Про те, що визріло в мені. Свого шукаю адресата На роздоріжжях світла й тьми. Та марна справа розпізнати Його тепер поміж людьми. Життям стривожені обличчя Й байдужі очі між повік Не помічають що їх кличе До свого гурту чоловік. Слова, відірвані від серця, Летять по рідній стороні І розбиваються, мов скельця, Об душ руїни кам’яні. Вони стоять навкруг стіною Й мене тримають взаперті. Вони в мені – та не зі мною В безповоротному житті… Та я люблю вас і такими, Мої невдячні читачі, - Удень ви ходите без гриму І не лукавите вночі. Ви не розбіглись на всі боки Від мене в радості й жалю, І досі сієте неспокій У душу стомлену мою.
а я не згідна. можна і не знати в обличчя тих, хто вас читає. це і не обовязково. ви ж пишете не для когось, а тому що воно є всередині. це як посмішка... просто радість дню чи сонцю.
Воно то в принципі так...але з іншого боку: Людині яка щось створює...необхідно "бачити" чи потрібно кому небудь те що вона створює.(Щось я намудрив,але думаю ви мене зрозуміли) Мені вірш дуже змістовний,І дуже глибокий
В обличчя знати свого читача, справді, необов'язково, але необхідність просто знати, що він у мене є, нікуди не ділася. А про що, як, навіщо, для кого пишу, - то вже інша справа. Дякую, Наталко.
А ми - ми Ваші перші вдячні читачі. І може Ви не всіх знаєте в обличчя, але ж, думаю, відчуваєте те, як ми Вас поважаємо і любимо, ВИ Ж БО НАШ - РІДНИЙ ДІД.
Дуже схвилював мене Ваш вірш! Не можу не добавити, хоча чомусь вискакує "Неправильний код безпеки". Не розбиваються слова Ті, що відірвані від серця! В них правди твердість є жива Як в діамантах, а не в скельцях! х1000
Уже за ці рядки я буду тебе поважати, адже вони такі змістовні, глибокі, відверті... Не відмовлю собі в задоволенні ще раз повторити ключовий рядочок: КРІЗЬ ДІАМАНТ НЕ БАЧИТЬ ЗІР!!!
Не раз думав що це все даремно (написані вірші). Поки, не натрапив на цей сайт. А тут БА-БАХ, найшовся, сам у собі, і у вас. Вам Вікторе не треба закидати зайве у голову, вашу творчість можна давати в маси, і знаю кожен вірш знайде свого читача. Але думки є думки від них нема куди подітись. Вірш гарно передає те що відчували.
В ідеалі - це, коли ви пишете своє для себе, а воно стає близьким ще комусь. І не важливо, чи знаєте ви їх в обличчя, чи ні, чи ваші справжні читачі ще й не народились. Гарний душевний вірш. P.S. Даруйте за правку, Вікторе, але "взаперті" - русизм. По-нашому аналогічного відповідника немає. Найбільш близьке - під замком, замкнений.
Прошу вибачення за втручання, але це "авторське виконання". Читаючи вірші С. Руданського ви поміж українських слів побачите кілька польських. Хіба це говорить про помилку ?
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Дякую, пані Катерино, за вірш. Погоджуюсь з кожним написаним словом. Не братИ і ніколи ними не були. І не сестри, на жаль. У мене в Краснодарс
Asedo1949: Дуже дякую за розуміння, п. Таміло, та і з Вашими словами не можна не погодитися, але так влаштований наш світ і лиш одному Богу відомо як правильно, і що кожен народ має
та
у Вас 
1
Я дякую тобі за те, що постійно читаєш мої доробки.
