Коли йде тихо дощ улітку за вікном, - краплинки, мов кришталь, єднаються зі склом. Тріпочуть радо скрізь і стебла, і листки, коли торкають їх посріблені голки. Я кави аромат вдихаю залюбки, - і навіває дощ нових роїв думки...
Не перейматеся тим, не перебільшуйте уявного, не робіть бажане дійсним... Ну, як можна не любити передчуття зневаги?.. Вдумайтеся добре в свої слова, Катерино...
Навіть розуміючи те, в чий город полетіло каміння ваших слів, мушу зізнатися, що також подібного терпіти не можу... :yes: Катю, передчуття - це тільки те, що має статися, настати, це слово трошки недоречно в звучить у даному контексті, адже мова у вірші йде про те, що вже має місце... А правда в кожного своя...