Це мене однокласники нещодавно кликали в гості, а я, дуиаючи, що про мене вони зовсім забули, колись улітку вірша такого їм адресував, але прочитати його їм якось тоді забулося, лише зараз пригадав і розмістив, адже, знаю, що вони мої роботи на цьому сайті читають, отож нехай знають, про мої давні наміри - таким чином зібрати їх у Вишгороді. Дякую тобі, Наталю Надалі, справді, потрібно бути обережнішим...
Ясна річ, що то серце, що все образно... Коли синь ще голубила нас, Небеса сургучем спалахнули, - Наче серце, яке всі забули, Піднялося у небо нараз... Так, Олю, погодься зі мною, звучатиме зрозуміліше. Іще: Тільки зими, в тонкім непороччі, Запізнились на власний парад... Чомусь я бачу ці рядочки такими. Дуже гарний вірш. Багатьом із нас варто вчитися вмінню цієї дівчинки писати образно, цікаво й легко... Успіхів тобі, Олю, на творчій ниві! З поваго Did.
Вона, Наталю, - вона!.. Скільки вже років пройшло, а її голос і мотиви зовсім не змінилися. Так само "вічна вдова" кує мені печально та мало... Дякую тобі.
Дуже люблю вірші, де присутня стрункість композиції та спостерігається послідовність образної системи. Цей вірш можна сміливо віднести до цієї категорії, адже в ньому все виглядає природньо й переконливо.
Дуже сподобалося у вірші те, що поруч із романтикою - реалістична точність, що саме романтику й посилює. Ні слова зайвого, і все сказано. Успіхів тобі!..