Легка любов до пишної оселі, де пестять серце пахощі камелій, усе довкруг, неначе лоно квітки, а щастя ллється в серце, мов нізвідки.
Легка любов до рівної дороги, яка камінням не кривавить ноги. До сильної й заможної країни, що всюди блиском розкошів зустріне.
А як домівка - в лютій хуртовині, а її стіни - скелі негостинні? А як страждає серце на дорозі? Чи не тяжка любов крізь кров та сьози?
Чи не жбурнеш її в тумани вічні? Чи не втечеш із рук холодних січня в травневі дні? Кудись, де тепло й п'янко, де розкіш полонила б до останку...
Чи, врешті, розтопити злі морози? Своїм теплом... Бо серце гріти взмозі... А крига й сніг - страхіття смертні, тлінні. І, все ж, у нас - осель наших коріння.
Про важку - у третьому катрені. Легка любов, коли її об'єкт не завдає страждань, коли вона - суцільне свято, задоволення тощо. Докладніше я про це писала у відповіді пану Василю (virchi) на його коментар до першого варіанту цього вірша (http://virchi.pp.net.ua/publ/56-1-0-7392). Дякую Вам за відгук, пане Якове! Дуже приємно)
Я зрозуміла це, як біле і чорне, добре і погано, а все може здолати ЛЮБОВ, бо для неї не існує ні замків, ні границь, до чого якраз закликає останній катрен.
Так, можна провести й такі паралелі... Коли любов не тільки за те, що все добре й приємно, а також попри проблеми й тяготи, вона справжня. Це, звісно ж, добро. Просто коли ми жаліємося, що щось негаразд, треба спершу себе запитати, чи все зробив для того, щоб поліпшити. Вдячна Вам за коментар, пані Катерино.
Правду кажеш, Маріє. Скільки раз задумувалася, чи не втекти від усього ЦЬОГО нашого життя, чи не проміняти на краще, та зрозуміла, що занадто люблю Україну, а вдома. як то кажуть, і стіни лікують і гріють. Важливе ти підняла у цьому вірші.
Дякую Вам, пані Оксано! Ви зрозуміли мій вірш, як ніхто. Звісно, тема широка, але найперше, про що я думала, пишучи його, це ситуація з Україною, з народом, що нерідко виїжджає кудись на чужину в пошуках кращого життя чи сидить на Батьківщині, але скаржиться, скаржиться й часто не замислюється, що її доля залежить від кожного...
Дуже сподобалося у вірші те, що поруч із романтикою - реалістична точність, що саме романтику й посилює. Ні слова зайвого, і все сказано. Успіхів тобі!..
Дякую, Олексію. Те, що мій вірш змусив замислитися, є для мене чи не найбільшою нагородою за поетичну працю. Це важливо для мене. Дуже хочеться достукатися.
Ніжно-довічне наше кохання, З присмаком туги, пристрасті й сліз, Холодом віє, мить – вже вогняно, Наче комета, показує хвіст. Ніжно-довічне і ненаситне, Очі – безмежжя, в них – світу суть І безконечне свято блакиті, Що кожен прагне душею сягнуть. Ніч одкровення ляже на плечі, Зору явивши те, що нема. Ти знову прагнеш до самозречень Торкнуть вустами його чола... Вогнем кохання дух спопеляєм, Все злато світу – ніщо не варт, Ми надто прагнем торкнутись раю, Чи це не схоже на долі жарт?! Не зупиняйся, минуле радо Тебе до ніжних штовха обійм, Бо лиш кохання над нами владне, Заради нього – живи і мрій!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
