Легка любов до пишної оселі,
де пестять серце пахощі камелій,
усе довкруг, неначе лоно квітки,
а щастя ллється в серце, мов нізвідки.
Легка любов до рівної дороги,
яка камінням не кривавить ноги.
До сильної й заможної країни,
що всюди блиском розкошів зустріне.
А як домівка - в лютій хуртовині,
а її стіни - скелі негостинні?
А як страждає серце на дорозі?
Чи не тяжка любов крізь кров та сьози?
Чи не жбурнеш її в тумани вічні?
Чи не втечеш із рук холодних січня
в травневі дні? Кудись, де тепло й п'янко,
де розкіш полонила б до останку...
Чи, врешті, розтопити злі морози?
Своїм теплом... Бо серце гріти взмозі...
А крига й сніг - страхіття смертні, тлінні.
І, все ж, у нас - осель наших коріння.
| 
у Вас 
0
