Ось воно як!.. А я зиму люблю: Зимових днів повільна течія Удвічі од осінньої чистіша, - Отож душа задумлива моя Купається у білосніжній тиші. Нема для неї інших запорук На спокій, ніж метафори та тропи, - Коли з хмаринок волохатих рук Посипався сніжок, неначе попіл...
Коли читав, мене не залишало відчуття, що це зібрані, проте не дуже перебрані, а тому наспіх зримовані рядки. Шкода, Андрію, але це так, просто немає часу зранку розбирати все детальніше...
Так, Олексію, - саме на тому я й хотів наголосити, коли виникла ідея написати цього вірша. Одна й та сама людина, в залежності від обставин, сприймає одні й ті ж самі події порізному... Дякую за розуміння.
Ну, ось треба ж так через свою підстаркуватість знову червоніти!.. Вибачаюся, Марто, - буває... Світлана святкувала свій День народження, вона, певно, коли я писав відповідь на твій коментар появилася на сайті, ось і подумалося про неї... Там, у Канаді, мабуть, люди не живуть убого, а тому ти мені про духовне, а я мав на увазі матеріальне життя, нашу одвічну скруту, яка просто замучила простих людей... А духовно - ми всі багаті, в цьому немає ніякого сумніву. Дякую тобі за побажання. Навзаєм!..
Було б простіше та зрозуміліше, мабуть, якби сказав: Я не боюся високо злетіть І пригорнутись піснею до неї... Знаєш, Роксолано, чому я не став цього робити? Справа в тому, що чомусь подумалося про те, що мої вірші та пісні разом зі мною не помруть, а будуть ще довго жити, отож так і появилася у вірші "вічність". Дякую тобі за коментар.
А друг твій, Наталю, вже виспався, прочитав твою гарну присвяту, і після твоєї настанови, точно збирається в політ, але той політ - творчий... Дякую тобі за добрі слова. Тішусь... Приємно...