Солює вітер трелями над краєм,
Тримається за жовтий лист жура.
Гроза остання небо, душу крає-
Бо це є ОСІНь!-Це її пора.
Буває біло так...монаший спокій...
тверезо і морозно - бо ЗИМА!
Графічно і ритмічно , дивний обрій-
і перспектив, і радощів -нема.
Холодні квіти, ліній гострі злами
і гострі злами вражених думок,
Аж колить в серці лід і доля нами
горта сторінки снігових казок.
Але буває дзвінко і джерельно,
і промінь оживля із забуття
надії стихлі, зроджує стерильні
і вічно юні, ніжні почуття,
Бо це -ВЕСНА!- Бо в ній -усе крилате,
у ній усе , як молоде вино
наповнене по вінця- треба знати:
сьогодні ТИ полюблений давно!
А часом спека-це, мабуть, кохання,
Немов жар- птиця скинула перо.
Природа в буйнім квіті процвітання
і ЛІТО має творчість за крило.
Усе вдихаєш вільно, всі простори
живі в кольорах...світло... вільний дух.
До змісту йти по рівнім коридорі-
А світ увесь неначе маго- круг.
Це що за час такий?- на гранях змику,
Між серцем i душею, - чар злиття.
Чи це не та пора , яка відвіку,
так просто називається: ЖИТТЯ?!
|