І знову львівський дощ
Свою чеканить риму, Цілує груди площ
Бентежно і нестримно.
Впродовж усіх сторіч
Шліфує він каміння,
Змиває з наших віч
Самотній сум осінній.
Дощить в моїй душі,
Розлука серце точить.
Що долі віражі
Нам завтра напророчать?
Мелодії дощу
Звучать в душі глибоко,
Я прагну в них почуть
Відлуння твоїх кроків.
Дощі колись минуть,
Розлука кане в Лету.
Яка в любові суть?
Одвічний сум поета...
|