Тут, Наталко, дає про себе знати його образа на мене, людина потроху знімає маску та починає показувати своє справжнє обличчя, отож нічого пояснювати не потрібно...
Уже більше місяця лежить незакінченим мій вірш про самотнього журавля, а тут ти своїм віршем наче нагадуєш мені про те, що пора повертатися до давньої роботи. Старе, як світ, але завжди актуальне бажання "літати в парі", гадаю ніхто заперечувати не стане...
Читаю це: "Моя душа - розкрита книга, - Як збірка віршів та пісень", - і відчуваю твоє треперне серце, і вже розумію, де народжуються такі добрі вірші.
Ну, про що з тобою, друже, говорити, що тобі пояснювати, коли ти не хосеш зрозуміти очевидного, а намагаєшся відшукати те, чого насправді немає? Прикро все це...
Якісь суперечливі думки за словами ховаються - то нічого поміж нас не буде, то скажи хоч слово, то ні тепла, ні холоду ЛГ не відчуває, то навпаки стверджує, що він завитий холодом... Андрію, коли щось пишеш - вдумуйся в текст! Сприйми мої слова з розумінням та без образи.
...Почну спочатку довгий путь В клубок усі життєві сили... - невже, Василю, таке словосполучення зрозуміле та привабливе? А рекордний збіг приголосних: пуТь В КЛубок?.. Тут ще слід попрацювати.
Чудовий сонет, пане Іване. Першим, що визначає митця, є його ставлення до дійсності, до того, що звуть широким словом правда. У ваших творах вона завжди присутня, це точно...
Давно нічого подібного не писав, а тут, не знаю лише чому, появилося таке бажання. Що з цього вийшло, ясна річ, судити не мені. Голубе - тебе, рима, на жаль, не нова... Дякую тобі, Іване.