Коли душа розкрилюється в небі,
А муки допечуть тобі найбільш,
Відчуєш, як народжується вірш,
І кружеляє, мов прекрасний лебідь.
Здається, й сам летиш уже незгірш –
Ти в небесах! І помочі не треба.
І зграйки слів летять самі до тебе,
Немов змагаються – а хто хутчіш?!
І тут наснаги сила невдержима
Тебе підносить на вершину рими,
Чудесна мить – не віриш ти й очам.
І ти осяяний сузір’ям хисту,
Ідеш по золотому падолисту, –
І відчиняєш сонцеликий храм.
2009
| 
у Вас 
0
