У мене теж є вірш про цю жінку. Ходила на виставу.
в тумані зачарованих доріг, що манять запахом троянди, її життя все ж Бог зберіг, та смутку начепив гірлянди. на пошуки кохання час летить, її уста цілують знову інші. та серце спить, дитина її спить за 10 пенні і не більше... це жінка - королева мемуарів, солодка, як вино, і терпка вмить, як пекло і едем її бувалі почуття у серці, що вже спить...
Особливо сподобався мені кінець Вашого вірша. Гарно.
Рима є, треба наголос поставити так, щоб римувалось. Я й сама люблю писати вірші на таку тематику, хоча говорять, що це не актуально. А мені як на самий раз. ВІрш сподобався, бо я сама патріот.
Яу завжди, Віктор дуже критичний. Хоча я його підтримую. Вірш гарний, думки хороші. От тільки склади в рядках. Подумайте, можливо якось замінити слова.
А можливо так: Де сіра ніч вливає ноти Для ранку в колискову, Журба мене питає: «Хто ти?», А я мовчу і знову Схиляю голову і сльози – Лиш друзі у журбі - Мене сміятись просять, та щоки у росі.
Роса тут замість гірких сліз. А Ви коли-небудь пробували росу на смак.
Вибачатися не треба. Це не те, що Ви подумали. Просто з самого дитинства мене від неї забрали. Вона жива. Бачу її раз в неділю. Я привикла жити без неї. І все. Тому вибачатись немає чого. Плюс в тому, що я сама всього вчуся.