Як намиста разок нанижу я рядки у вірші. Тихий смуток гортає роки, що лягли на чоло. Я будую в майбутнє мости. Та в душі, Листопад надломивсь, як підбите пташине крило. День народження меншої доньки. Вже 20 і ще… Голос рідний, схвильований із далечіні луна. Та від слова «Татусю» якийсь несподіваний щем… «Ти на руки візьмеш мене і піднесеш до вікна?» Так було і так буде. І зиму замінить весна. Лист зів’ялий у пагін зелений зліта. І онука його вже татусь піднесе до вікна. І зростає родина на щастя та довгі літа. лютий 2009
|