Як намиста разок нанижу я рядки у вірші.
Тихий смуток гортає роки, що лягли на чоло.
Я будую в майбутнє мости. Та в душі,
Листопад надломивсь, як підбите пташине крило. День народження меншої доньки. Вже 20 і ще…
Голос рідний, схвильований із далечіні луна.
Та від слова «Татусю» якийсь несподіваний щем…
«Ти на руки візьмеш мене і піднесеш до вікна?» Так було і так буде. І зиму замінить весна.
Лист зів’ялий у пагін зелений зліта.
І онука його вже татусь піднесе до вікна.
І зростає родина на щастя та довгі літа.
лютий 2009
| 
у Вас 
0
