Як намиста разок нанижу я рядки у вірші. Тихий смуток гортає роки, що лягли на чоло. Я будую в майбутнє мости. Та в душі, Листопад надломивсь, як підбите пташине крило.
День народження меншої доньки. Вже 20 і ще… Голос рідний, схвильований із далечіні луна. Та від слова «Татусю» якийсь несподіваний щем… «Ти на руки візьмеш мене і піднесеш до вікна?»
Так було і так буде. І зиму замінить весна. Лист зів’ялий у пагін зелений зліта. І онука його вже татусь піднесе до вікна. І зростає родина на щастя та довгі літа. лютий 2009
Вірш написаний від першої особи Я БУДУЮ В МАЙБУТНЄ... А в останній строфі І ОНУКА ЙОГО ВЖЕ ТАТУСЬ... Погодьтеся, що тут щось не так, потрібно бути уважнішим...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
