Державою геть забуті, Дахів та підвалів квіти. Роздягнені і не обуті Блукають «нічийні» діти. Як люди звикають швидко До болю, незгод і лиха. Один відвернеться бридко, Другий допоможе тихо. Вокзалом іде дівчина – Красуня, немов із друку. Під ноги клубком хлопчина І тягне худеньку руку : Дай тьотю мені копійку. Немов дві криниці очі! Зовуть тебе як ? – Андрійко. Ти їстоньки мабуть хочеш? Дала йому трохи грошей, Пригладила ледь чуприну. Ти тьотю така хороша,- Відчула тепло дитина. Побіг, щось купив поїсти, Напевно що, нашвидкоруч. Дівчина не встигла сісти В автобуса. Він вже поруч: Дивись, я махну рукою, Ти виглянь тьотю в віконце. По щічках сльозини рікою, В волосях запуталось сонце. Яке ж то воно, майбутнє? Чийого ж то серця криця ? Видовище незабутнє, Ті очі – як дві криниці. квітень 1999
|