Андрійко

Як люди звикають швидко
До болю, незгод і лиха.
Один відвернеться бридко,
Другий допоможе тихо.

Вокзалом іде дівчина –
Красуня, немов із друку.
Під ноги клубком хлопчина
І тягне худеньку руку :

Дай тьотю мені копійку.
Немов дві криниці очі!
Зовуть тебе як ? – Андрійко.
Ти їстоньки мабуть хочеш?

Дала йому трохи грошей,
Пригладила ледь чуприну.
Ти тьотю така хороша,-
Відчула тепло дитина.

Побіг, щось купив поїсти,
Напевно що, нашвидкоруч.
Дівчина не встигла сісти
В автобуса. Він вже поруч:

Дивись, я махну рукою,
Ти виглянь тьотю в віконце.
По щічках сльозини рікою,
В волосях запуталось сонце.

Яке ж то воно, майбутнє?
Чийого ж то серця криця ?
Видовище незабутнє,
Ті очі – як дві криниці.
квітень 1999