Те, що треба. Останній стовпчик змінив би на: Ну, що ж, нехай, це воля вища, Я не піду проти богів, Совість не зможе гризти вічно, Що я любити не зумів. Воля Ваша. А за вірш - на майбутнє - 5.0.
Смішки-смішками, але я бачу, що у Вас дійсно проблеми зі сприйманням навіть елементарної критики. Я на образи намагався не переходити, однак Ви межу навмисно перейшли... Шкода. На такий випадок у мене є відповідний вірш на Вашому улюбленому "язику": Почему люди тонут? Не всем дано всплывать на водной глади, Не каждому дельфином в жизни плавать суждено, А люди тонут и тонули вопреки досаде, Все потому, что ведь не каждый человек... бревно.
Народ я жодним словом не чіпав. У вірші йде мова про купку влади, яка нав'язує волю цілій нації. А нація мовчить... І ні в чому не винна... Дякую за коментар.
Думаю, і тут, таки, кінець буде за Добром. Адже нечистий говорив про свою спробу, а Бог мовчазно спостерігав із впевненістю, що в опонента нічого не вийде, бо на Землі не всі байдужі до боротьби зі злом. Ви ж не байдужі... Дякую за коментар.
Ніколи, на відміну від drillinger не боявся критики. Вона стимулює до думок. Дякую. Філософія і мета цього вірша якраз і полягають у тому, щоб читач задумався над результатом битви і причинами такого результату. Ви задумались, - я свого досяг. Вдячний за критику і увагу. Чекаю ще.
Той, хто хоча б раз ступав на сцену і перевтілювався у героя, знає, що фальшивити йому не дасть глядач. Той, хто написав хоча б один вірш, знає, що обманути читача - теж практично не можливо. Потворою я назвав себе у житті тому, що у буденності немає тієї чистоти почуттів і відчуттів, які є на сцені і в віршах... Читача ж обманути не можливо...
Немає вже ні розмірів, ні рими, От як я славно тему закрутив, Не гримали Ви так за Україну, Чим цей Вам ближчий більш мотив? Скажіть: чому не маю права Свою я думку осуду писать? Не звик я поза спинами лукаво Інтриги плести й воскресать. Що я не так окреслив в цьому вірші? Скільки народів знищило те зло, Яке "в Ім'я Господнє" Землю нищить, Скрізь розкидаючи своє зело. Хіба нема в Іраці геноциду З-за дріб'язкового ресурсу, чи війна Не йде весь час по всьому Світу Із "терористами" яких, повсюд, сповна? А хто Усама? Хто чеченці? Хто їх озброєнням кормив? Тому не треба цих сентенцій, Що я, мовляв, тут начорнив... Ну а Росія ще на черзі, Вона така ж, ще, може, й гірш, Я вдячний Вам за стільки версій, Але про це ще буде вірш...
Ваші оцінки і Ваші проблеми Дивно розкрились з нічого за мить, Бачу про Вас я обмовивсь даремно, Більше не стану величність томить. Якось я звик чоловікові в очі Правду казати і "вибачте" теж, Ваше ж письмо мені каже пророчо: Краще Вам ставити п'ять і не менш... Бог хай боронить мене задивитись Ще раз у бік надсерйозних віршів, Некрот - Ніхто, ну а Drillinger - витязь, "Біс" - за дотепність й уклін від душі...
Гіперболізуючи якісь негативні поняття, я хочу викликати відразу в інших щодо суті проблем, описаних у вірші, породити бажання виправдовуватись, прагнути до кращого. Ці проблеми є. Ви від них нікуди не втечете, де б Ви зараз не перебували. Заперечувати наявність негативів, як на мене, - це просто безвільна втеча від самого себе. А Ви судити... То занижену самооцінку..., то зверхність... Я задоволений, бо досяг мети...
Масажні грушки торкаються тіла, Цілується зимами в стигмах душа, Я думаю: чом стільки бджіл налетіло, - А це нам drillinger пише вірша... Ось тепер можете ображатись... Однак, як на мене, попри глибокий, цікавий і складний філософський зміст, в вірші не вистачає збалансованості, цілісності, оскільки в першому стовпчику - відмінний від загалу розмір, у другому - складні рядкові переходи. Але в цілому - вибачте - 4.0.
Я щодня якраз посеред них: Звірів, вбивць і маніяків, Заблукавших, хворих, навіть тих, Які кажуть - без гріхів ніяких. Я між ними, справді, лише тінь, Голос з дна глибокого провалля, Та я прагну поміж доль сплетінь Вгледіти в очах хоч іскру жалю. І не бачу... Вірите чи ні? Одиниць і виключень - немає. То чи відповідь, таки, в мені? Я її в віршах ще пошукаю...
Таємничі і звабливі, Ніжні, милі і тендітні Чарівничі, похітливі, Ну, коротше, просто... відьми. Дякую, Вам друзі, за коментарі. Звертаю увагу, що у коментуванні цього вірша беруть участь виключно чоловіки. Жінки над чимось задумались чи щось задумали...
Я перечитав Ваш коментар разів зі п'ять... Таких вишуканих мені ще не писали... Я вражений. Дякую. На думку спав маленький віршик, який я вже комусь писав, однак, я думаю, тут він буде доречним: Хтось вказує мені, як маю жить? - Це моє життя! Хтось каже, - не її любить? - Це моє життя! Я не дозволю правити собою, Хай грішний я, та бачить Бог: На цій Землі помреш без бою, На Небі - Бог, а у житті - я бог... Ще раз дякую.
Я не боюсь людського суду, В нім правди не знайдеш на двох, Віршами ж хочу всім закласти в груди Бажання Жити..., а розсудить Бог. Дякую за коментар і занепокоєність.
Від Канта мудрість я засвоїв – Життя безслідно не мине, - “Зірки, мов очі, наді мною, Мораль всередині мене”. Я не політик, не публічний, Мій погляд світлий, як і суть, Тому я вірю: правду вічну, Не я, - то вірші донесуть... Щиро вдячний за глибоко-філософські коментарі. Вони мене надихають, бо збігаються з моїм світоглядом.