Ох, мій бодун, покинь мій розум, друже, Немов слонів табун, пробіг по тілу дружно, В думках блукає сум, а горло жаром сушить, Ох мій бодун, я випив би й з калюжі. Я не живий, не мертвий, але душу Віддав би, щоб “лихий” приніс розсолу кружку, Мій вранішній бодун, покинь мене, мій друже, Бо ж свято знов іде, я пити знову мушу.
І знов Ямайка, знов Кариби, Знов хвилі, вертольоти, риби, Засмаглі слуги у і без бікіні І ніжний смак холодного мартіні... Все одно 5.0.
Дякую Вам щиро. Вірш з вагомою допомогою shetamara відредагував. А патріотизму в мене, попри розчарування після Революції, ще трішки залишилось. Намагаюсь не здаватись. Спасибі за підтримку духу.
За Вашою серйозною вказівкою, враховуючи, що прийшов я лише вчора, з метою уникнення показу себе чи спричинення нікому не потрібного фурору, веду себе максимально скромно... - 5.0.
Хтось вказує мені, - як маю жить? - Це моє життя! Хтось каже, - не її любить? - Це моє життя! Я не дозволю правити собою, Хай грішний я, та бачить Бог, На цій Землі помреш без бою: На небі - Бог, а у своїм житті, я - бог...
drillinger, ну чому все так серйозно? Я вже зрозумів, що я не Володимир і що Ваші слова не до мене, але ж я - до Вас. Хай, можливо, не в руслі світських розмов... Але ж з душею...
Протер на лавочці штани... Це ж скільки треба було терти? Оце гульнув він вчора, братани, От звідки й спека зрання в жертви... Вибачте за хороший настрій. 5.0. від Ніхто
Будем дихати, octava, Відчувати ритм пера, Менше треба їсти сала, Геть, мабуть, вже запливла... Що ж складного у тих фразах? "За обрієм тихо..." - без пауз і ком, Мене вірш Катрусі довів до екстазу, А ти тут серпом... і своїм молотком... Звісно, жартую. Люблю вірші Катрусі і правда є у зауваженнях вельмишановної Октави. Але за вірш, таки, 5.0. від Ніхто
Візьми каміння й розчахни водою, Зумій у тріщинах зростить нове зело, Ти брала щастя, марячи любов'ю, А, може, в камені тім щастя і було? Мить забуття і мить розчарування, Так швидко чомсь серденько полонить, Та вічність - не байдужість, а - кохання, То ж спробуй вічне не звести на мить. 5.0. від Ніхто
Уточніть, будь ласка, пане, Що Ви мали на увазі? Мій світогляд - не в стакані, То ж обдумайте Ви фразу. Пишете про сон і пиво, Згадуєте дощ і ель, Потрудіться ж над мотивом, - В іншім випадку - дуель!
Що за сумнів про взаємність? Половинка - це ж навік... Люкс - віршована писемність, І надійний чоловік, Але я, таки, спитаю, (Досвід шлюбний дещо менш), Сумніватись скільки маю, Адже теж люблю без меж?... Вірш сподобався, але, як на мене, - ідеалізуючого шлюб, якась по-дивному сумнівна з боку автора кінцівка... 4.9. від Ніхто
Багато пива не буває? Ще вип'ю кухоль - відповідь в мені, Якщо сьогодні не до Раю, То завтра - істина в вині... Сни в кожного по-різному тривають, Хтось спить вночі, а хтось, живучи, спить, Суть цього вірша до кінця не знаю: Чи то - не спати, чи то менше пить... Вірш сподобався, хоча трохи важка рима... 4.9. від Ніхто
Проси чи не проси, - Неспокій - це життя, З-під вій не раз роси Попросить майбуття. Тому візьми до рук Свій пензлик з кришталю, І впевнено, без мук: Впиши, що "Я люблю!!!" 5.0. від Ніхто
Слово вбиває І слово відроджує, Перевертає І, часом, народжує, Вірша слова В мені родять емоції, Я, як сова, Хочу нової порції. Не зупинись Музу втримай величністю, Лиш посміхнись, - Ти вже часточка вічності... Слову убивчому Ти забий "рибу", Хочу в обличчі Побачити либу... Почав з ліричності, закінчив як завжди... 5.0. від Ніхто
Я кожень день вдягаю іншу маску, Проводжу час у пошуках добра, Для когось - воля, а для когось - праска, Добро своє у кожного сябра... І біль зривається віршованим абстрактом З конфіденційністю, - (у суї - адвокат), Бо кожен раз борюсь із неспростовним фактом, Адже комусь я - захист, а комусь і кат... Світ не без добрих, - я віршами ствердив, Але мій біль - не голосний престиж, Я просто знаю: люди, навіть мертвим, Частенько люблять застромити ніж...
Нікуди я, насправді, не зникав Й самооцінку не губив я, І сотню видів перепив я кав, А долі, часом, ноги б перебив я... Її, звичайно, не обрать, Бо зебра, й в Африці, є зебра, Я звик в житті хотіти й брать, Та часто попадають рідні ребра...
Я оптиміст, якого Світ не бачив, Вірші ж - це відображення людей, Які сміються чи навколо плачуть, І я фіксію Їх ріку ідей. Ніколи не впізнаєш мене в вІршах, Бо я ніхто, щоб про себЕ складать, Хороше - в всьому, а у злі - найбільше, Бо ми не знали б Божу благодать...
Тут вже треба уточнити, У Дрозда професій коло, Бо таке "під хвіст" чинити, Міг лиш їхній гінеколог... А якщо вже гострозуба Залишить Дрозда без чуба, То, усе ж, де той "під хвіст"? Маніяк якийсь той Дрізд...
Стільки слів не викличе байдужість, Емоційність не від розставання... В цій історії обоє надолужать... Це життя і це - якраз ... кохання... Вона каже "досить" із проханням, Шепотить "не хочу", як ще трохи, Мемуари, таки, будуть про кохання, Я за це молю, принаймні, Бога... 5.0. від Ніхто