Василю, розкажу - не повірите. Позавчора розмістила вірша, а вчора довелося побувати в Києві. Ну вона (зима!) вже й відігралася на мені - ледве відпустила додому.
Петрусю, оцінюю зараз Ваші почуття: з усього видно - тут кохання! Але розбирає клята цікавість: як Ваша дівчина зреагувала на "постава...струнка...тверда не пробивна" і настільки вона струнка, коли мало того, що "довга недосяжна", та ще й "неосяжна". Тільки з найкращими побажаннями, повірте.
Юрію, словами вірша скажу, що "колись і нас носили на руках"(Н.Висоцька), колись і мені присвячували вірші. Давно. Дороги розійшлися... А майже через півстоліття зайшла на Стихи.ру і прочитала наш вірш-талісман "Люди, люди, взгляте в небо".. Ой, що було, що було: вир емоцій, вибух почуттів! Бажаю і Вам знайти свого адресата.